Серія «Анатомія імперії» | Український інститут майбутнього

Матеріал підготовлено в рамках роботи над «Атласом російського імперіалізму і колоніалізму» — виданням УІМ, що виходить цього року

У цьому матеріалі ви знайдете відповіді на питання:

• Як росія анексувала Крим уперше — і чому це зайняло одинадцять років
• Що означав «вічний союз» 1772 року — і кому він був вічним
• Чому Катерина II депортувала кримських християн і різала ногайців
• Що сталось із кримськими татарами після анексії
• Чому 1783 і 2014 роки — це один сценарій

Час читання: ~9 хвилин

2014 рік починається у 1772-му

Коли у лютому-березні 2014 року «зелені чоловічки» з’явились у Криму, світ здебільшого реагував так, ніби це щось принципово нове. Безпрецедентне порушення міжнародного права. Несподіваний злам правил.

Але сценарій був написаний ще 1772 року. І він уже був відпрацьований один раз — на тому ж самому півострові, з тим самим населенням, тими самими аргументами.

Перша анексія Криму зайняла одинадцять років. Починалась із «договору про незалежність» і «вічного союзу». Закінчилась маніфестом про «прийняття» під державу, депортаціями і геноцидом.

Щоб зрозуміти 2014 рік, треба знати 1783-й.

Крим до росії: що це була за держава

Кримське ханство існувало з 1441 року. Це не була відстала або занепадаюча держава — на момент першого зіткнення з росією це було одне з найпотужніших утворень у регіоні, васал Османської імперії з власною адміністрацією, правом і культурою.

Протягом XVI–XVII століть кримські хани були серйозною військовою силою — саме вони у 1571 році спалили москву (той самий рік, коли опричне військо не встигло або не схотіло захистити столицю). Ще двічі, у 1521 і 1591 роках, кримські татари брали москву в облогу.

До середини XVIII століття ситуація змінилась: росія зміцніла, Османська імперія слабшала, а Кримське ханство опинилось між двома потужнішими гравцями. Але воно залишалось суверенним суб’єктом із власною зовнішньою політикою, що й зробило його мішенню для Петербурга.

Перший крок: «незалежність» під контролем

У 1768 році Османська імперія оголосила росії війну. Військова перевага Петербурга виявилась очевидною. У 1771 році тридцятитисячна російська армія увійшла до Криму — підтримувана шістдесятьма тисячами ногайців, яких росія вже поставила під свій контроль.

У листопаді 1772 року в Карасубазарі (нинішньому Білогірську) підписали трактат між росією та Кримським ханатом.

Текст документу декларував «незалежність татарських народів» і «вічний союз» з росією. Буквально: незалежна держава, вільна від османського сюзеренітету, у вічному союзі з Петербургом. На папері це виглядало як визволення від турецької залежності.

Насправді умови були такі: росія отримувала фортеці Керч і Єнікале, а також бухту Ахтіяр — майбутній Севастополь. Тобто контроль над усіма стратегічними точками, що визначали морські підходи до півострова.

Кримське ханство залишалось формально незалежним. Але без можливості вільно вести зовнішню політику і з російськими гарнізонами на ключових позиціях, «незалежність» була тільки словом у договорі.

Цей шаблон — «незалежність» як перехідний стан перед анексією — росія відтворила у 1994 році: Будапештський меморандум фіксував Україну як незалежну державу з гарантіями безпеки. Жодного механізму виконання цих гарантій не існувало.

Одинадцять років: як «союзник» стає господарем

Кючук-Кайнарджійський мир 1774 року юридично закріпив «незалежність» Криму. Але була умова договору, яка мала значення: росія зобов’язувалась вивести свої війська.

Вона їх не вивела.

Петербург скористався цим, щоб вручну керувати кримською внутрішньою політикою. У 1777 році до Криму знову увійшла російська армія — цього разу щоб посадити на трон «потрібного» хана: Шагіна Герая, орієнтованого на росію. Той провадив реформи — адміністративну, податкову, військову. Голився на європейський манір. Переніс резиденцію з Бахчисарая до Кафи.

Для кримської знаті і духовенства це виглядало як зрада — правовірний правитель, що ставав слугою гяурів. Повстання 1781 і 1782 років на Кубані, які придушила російська армія, змусили Шагіна Герая погодитись на ультиматум Петербурга: він зрікався престолу в обмін на обіцянку влади в одній з перських провінцій. Проросійська кримська верхівка, яку сам же й виростив Петербург, висловила бажання перейти під владу росії.

У грудні 1782 року Катерина II прийняла рішення про анексію.

19 квітня 1783 року вона підписала маніфест «О принятии полуострова Крымского, острова Тамана и всей Кубанской стороны под российскую Державу».

Формальне «приєднання» оформили присягою татарської знаті та духовенства на вірність імператорському дому. Від «вічного союзу» 1772 року до анексії 1783-го — одинадцять років. Так само як від Будапештського меморандуму 1994 до окупації Криму 2014-го — рівно двадцять.

Що відбулось із населенням

Маніфест 1783 року обіцяв кримським татарам «содержать их наравне с природными нашими поддаными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную веру». Стандартне юридичне прикриття без зустрічних зобов’язань.

Насправді реальна влада зосередилась у руках генерал-губернатора Потьомкіна і командувачів російських гарнізонів. Кримські татари формально могли обіймати посади — але не вище міського голови. І так аж до 1917 року.

Колонізаційна політика Петербурга мала чітку мету: поступово знизити питому частку кримськотатарського населення, замінивши його православними переселенцями.

Механізмів було кілька.

Перший — земельний. При межуванні між новими поміщицькими маєтками і ділянками вільних кримськотатарських селян кордони проводились «недбало» — тобто цілеспрямовано на шкоду місцевим. Поміщики намагались перетворити селян на кріпаків. Ті відмовлялись платити. Російські зловживання виявилися настільки масовими, що з 1796 року на півострові діяли спеціальні суди для «розбору» позовів.

Другий — релігійний. «Особливо небезпечних» мулл депортували. Виїзд до Мекки ускладнили. Кількість мечетей скорочували, деякі перетворювали на православні церкви. У 1794 році заснували Таврійське магометанське духовне правління — державний орган нагляду за ісламом. Тобто навіть релігія стала підконтрольним інструментом.

Третій — пряме насильство. Ще до формальної анексії, у 1778 році, під командуванням Олександра Суворова з Криму депортували більше 30 тисяч кримських християн — греків і вірмен — до Азовської губернії. Формально щоб «захистити» від мусульман. Насправді — щоб позбавити ханство демографічного ресурсу.

Ногайці, яких росія спочатку використала як союзників проти Кримського ханства, отримали свій фінал у тому ж 1783 році. Після анексії їх наказали переселити вглиб росії. Вони повстали. У жовтні 1783 року Кубанський корпус Суворова на річці Лаба напав на головний табір повстанців. Нищівна поразка. Різанина, яку сучасні дослідники прирівнюють до акту геноциду.

Результат перших двадцяти років після анексії: кількість кримськотатарських мешканців скоротилась удвічі.

Два сценарії — одна логіка

У березні 2014 року росія анексувала Крим. Кроки були такі: спочатку — гарантії нейтралітету і поваги до суверенітету (Будапештський меморандум), потім — поступове нарощування впливу, потім — «зелені чоловічки», потім — референдум під дулами автоматів, потім — маніфест про «возз’єднання».

Аргументи були ті самі, що й 1783 року: місцеве населення саме хоче до росії, ми лише відповідаємо на прохання, ми захищаємо людей від насильства.

Відмінність лише у швидкості. Але метод — ідентичний.

Зовнішнє «юридичне» прикриття спочатку. Паралельна структура лояльних місцевих посередників. Поступове виштовхування місцевого населення. І в кінці — демографічна та культурна зачистка.

Те, що сталося з кримськими татарами між 1783 і початком XX століття — масова еміграція, знищення культурних пам’яток, заборона мови —  підготувало депортацію 1944 року так само, як 1783 рік  підготував 2014-й.

Це не метафора. Це механізм.

Що ми читаємо неправильно

Принципова помилка, яку робить Захід при аналізі кримських анексій, — трактувати їх як реакцію на конкретні обставини. На слабкість Кримського ханства у XVIII столітті. На революцію Євромайдану у XXI-му.

Але Крим анексували не тому, що склались обставини. Обставини складались — тому що Петербург їх систематично створював. Лояльний хан, якого посадили свої  війська. Проросійська еліта, яку  вирощували роками. Зовнішня агресія, якій не дали дати відсіч.

Анексія Криму — не реакція. Це стратегія, яка розгортається за встановленим сценарієм і займає стільки часу, скільки потрібно.

Знати цей сценарій — значить бачити його раніше, ніж він дійде до маніфесту.

Це третій матеріал із серії «Анатомія імперії». Серія створена на основі «Атласу російського імперіалізму і колоніалізму» — масштабного дослідження УІМ, яке незабаром побачить світ у друкованому та електронному форматі. Далі буде.

«Текст адаптовано за допомогою інструментів ШІ. Оригінальний текст “Атласу” може стилістично відрізнятися».

Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.

Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є
відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀
Єднання.