Стислий виклад теми.

Хоча війна, злам логістики, кліматичні ризики та структурна вразливість призвели до зниження частки аграрного сектору України  у ВВП з 8,8% у 2013 році до 7,1% у 2024 році, він залишається фундаментом національної економіки та одним із небагатьох секторів, здатних забезпечити відновлення й економічну стійкість країни.

 При цьому рослинництво демонструє найвищу чутливість до зовнішніх шоків, тоді як тваринницький сектор зберігає стабільність завдяки орієнтації на внутрішнє споживання. Коливання індексів від 74,7% до 116,4% у 2013–2024 роках спричинені не лише воєнними наслідками, а й накопиченими викликами у структурі сільського господарства, яке потребує змін у самій моделі розвитку.

Якщо проаналізувати досвід Польщі, Румунії, Словаччини та Угорщини, ми побачимо, що стійке зростання їх аграрного сектору після вступу до ЄС стало можливим завдяки поєднанню кількох чинників:

• економічної підтримки фермерів;
•  розбудови інституцій;
•  модернізації виробництва;
•  впровадженню екологічних стандартів Cпільної аграрної політики ЄС.

Вирішальним чинником стала злагоджена робота всіх інституцій — від функціонування виплатних агенцій до систем фермерського обліку і сучасного консультування.

Україна вже рухається в цьому ж напрямі, формуючи Державний аграрний реєстр, Виплатну агенцію та цифрову інфраструктуру управління.

Наступними кроками мають стати:

1. Запуск повноцінної системи аграрних знань та інновацій.
2.  Боротьба з корупційними ризиками в держпідтримці.
3.  Перехід до моделі, побудованій на доданій вартості: агропереробці, біоекономіці, зеленій енергетиці та сталому землеробстві.

Системна модернізація сільського господарства з урахуванням європейського досвіду здатна забезпечити Україні конкурентоспроможний, екологічно збалансований та соціально стійкий аграрний сектор, інтегрований у спільний європейський простір.

Ключові слова: сталий розвиток, аграрний сектор, сільське господарство, Спільна аграрна політика ЄС, трансформація.

Трансформація аграрного сектору України в умовах євроінтеграції

Сільське господарство України проходить складний, але необхідний етап модернізації. Євроінтеграція висуває нові вимоги — від переходу на екологічно безпечні технології до раціонального використання природних ресурсів.

У таких умовах аграрна політика повинна не просто адаптуватися до європейських стандартів, а й вибудовувати власну модель сталого розвитку, здатну забезпечити ефективність та конкурентоспроможність галузі.

Однією із ключових ознак змін є частка аграрного сектору у ВВП. У 2013–2024 роках вона коливалася досить суттєво: від 8,8% у 2013 до 7,1 % у 2024 році, максимального значення 12,1% досягла 2015 року, після чого розпочалося поступове зниження (рис.1). Коротке відновлення у 2021 році (10,9 %), спричинене зростанням експорту, виявилося нестійким — уже з 2022 року показники стрімко впали через війну, руйнування логістики та скорочення виробництва.

У 2024 році частка сільського, лісового та рибного господарства у ВВП становила 7,1%. Дані за перше півріччя 2025 року демонструють подальше зниження — до 2,5%, що на 0,2 відсоткового пункту менше, ніж у той самий період попереднього року [6].
Дані свідчать, що попри стратегічне значення агросектору, його роль у структурі економіки зменшується.

Рис.1. Частка сільського, лісового та рибного господарства у ВВП України (у фактичних цінах), %

Джерело: розраховано та побудовано на основі [6].

Порівняння України з країнами Центрально-Східної Європи

Порівняння з країнами Центрально-Східної Європи, які вже пройшли шлях євроінтеграції, дозволяє краще зрозуміти, куди рухається український аграрний сектор. Усі ці держави після вступу до ЄС зіткнулися зі схожою тенденцією — поступовим зменшенням частки сільського господарства у структурі ВВП. Але важливо, що цей спад не означав занепаду галузі, а став наслідком модернізації й підвищення продуктивності економіки загалом.

У Польщі частка агросектору варіювала в межах 2,4–3,3%, в Угорщині — 2,4–4,4%, у Словаччині — 1,5–2,6%. Найяскравіший приклад — Румунія: країна, яка традиційно мала потужний аграрний сегмент, скоротила його частку з 11,9% у 2003 році до 3,3% у 2024 році [7].

Усі ці показники свідчать про загальну закономірність:

у зв’язку з інтеграцією до ЄС відбувається структурна перебудова економіки — ресурси переходять у сфери з вищою доданою вартістю, але аграрний сектор зберігає значущість, хоча його частка у ВВП зменшується.

Порівняння з Україною демонструє чіткий структурний розрив. У 2013–2021 роках рівень «аграризації» української економіки був у 3–5 разів вищим, ніж у середньому в аналізованих країнах. З одного боку, це відображає залежність від агросектору, що робить економіку вразливою до воєнних загроз, логістичних шоків та глобальних продовольчих коливань. З другого — цей розрив означає значний потенціал:

• розширення агропереробки;
•  створення доданої вартості всередині країни;
•  розвиток біоекономіки та зеленої енергетики.

У такому контексті особливого значення набуває аналіз динаміки сільськогосподарського виробництва в Україні. Саме він дозволяє побачити внутрішні тенденції, зрозуміти глибину структурних диспропорцій та визначити, які напрямки модернізації є найбільш актуальними для українських виробників (рис. 2).

Рис. 2. Індекс сільськогосподарської продукції України (у постійних цінах 2021р.; % до попереднього року), %

Джерело: побудовано на основі [8].

Динаміка сільськогосподарського виробництва України

Індекс аграрної продукції України протягом 2013–2024 років коливався надзвичайно різко: від пікових 116,4% у 2021 році до провалу в 74,7% у 2022 році.

Такі коливання спричинені об’єктивними причинами —

• шоки воєнного часу
• руйнування логістики
• втрата доступу до частини земель
• зростання кліматичних ризиків.

Не дивно, що навіть станом на дев’ять місяців 2025 року індекс відновився лише до 86%, що свідчить про поступове, але тривале повернення сектору до стійкості.

Структурно українське аграрне виробництво традиційно спирається на рослинництво. Саме тому падіння індексу продукції рослинництва з 122,3% у 2021 році до 71,8% у 2022 році стало одним із найбільш промовистих індикаторів удару по галузі.

Зменшення посівних площ у східних та південних областях, втрата доступу до техніки й інфраструктури, а також високі виробничі ризики сформували те саме «звуження бази», з якого сектор досі виходить.

На цьому тлі тваринництво виглядає відносно стабільним. Індекси його продукції протягом більш ніж десятиліття зберігаються в коридорі 95–103%, а у 2025 році становлять 95,6%. Менші, порівняно з рослинництвом, коливання пояснюються більш прогнозованим внутрішнім споживанням та відносно низькою залежністю від зовнішніх ринків. У кризові роки ця структурна особливість стала своєрідним «якорем» для всього аграрного сектору.

Контраст між динамікою двох ключових сегментів — рослинництва та тваринництва — робить очевидною потребу у впровадженні стратегічних підходів до підвищення структурної стійкості українського АПК. Вивчення досвіду країн ЄС, зокрема Польщі, у цьому контексті є особливо показовим.

Стратегічні підходи країн ЄС до розвитку агросектору

Досвід Польщі.

Її Planu Strategiczny dla Wspólnej Polityki Rolnej na lata 2023-2027 [9], тобто Стратегічний план Спільної аграрної політики (CAP) на 2023–2027 роки пропонує модель, яка поєднує підтримку фермерських доходів зі спрямованими інвестиціями у конкурентоспроможність, інновації та екологічну трансформацію.

Ключові цілі CAP у польському виконанні орієнтовані на:

• підвищення стійкості фермерських господарств;
• зміцнення їх позицій у ланцюгу створення доданої вартості;
• активне впровадження цифрових рішень.

Особливу увагу приділено тому, щоб виробники отримували справедливішу частку від переробки та реалізації продукції — питання, яке в Україні також набирає дедалі більшої ваги.

Важливою складовою є екологічний блок політики. Польща розширює підтримку агроекологічних практик, стимулює вирощування енергетичних культур і використання біомаси для виробництва відновлюваної енергії. Такі заходи не лише знижують вуглецевий слід агровиробництва, а й підсилюють енергетичну автономію сільських територій — аспект, що стає визначальним у сучасних умовах безпеки та сталого розвитку.

В аграрній стратегії Польщі значне місце посідає підтримка молодих фермерів і розвиток підприємництва в сільських громадах. Йдеться не лише про оновлення вікової структури зайнятих у сільському господарстві, а й про формування нового покоління виробників, здатних працювати з інноваціями, цифровими технологіями та сучасними принципами управління.

Для України цей аспект є особливо чутливим: середній вік сільського населення перевищує середньоєвропейські показники, а тривала трудова міграція загострює кадровий дефіцит у сільській місцевості. Тому інструменти, спрямовані на залучення молоді, стають передумовою не лише економічного, а й соціального відновлення територій.

Польський досвід переконливо демонструє, що ефективність аграрної політики визначається не лише обсягами фінансування, а й інституційною узгодженістю.

Успіх у реалізації галузевих програм визначається високим рівнем координації між державними органами, регіональними структурами, аграрними палатами, фермерськими асоціаціями та освітніми закладами.

Саме партнерська модель управління створює умови, у яких стратегічні пріоритети не залишаються на папері, а переходять у практичні механізми підтримки виробників.

Для України такий підхід може стати методологічним дороговказом у формуванні Національного стратегічного плану сталого розвитку аграрного сектору. Йдеться про документ, який би синхронізував три умови, без яких неможливо досягти стійкості в умовах сучасних викликів:

   а) екологічну складову;
   б) розвиток інновацій;
   в) вирішення соціальних питань аграріїв.

Досвід Румунії.

У цьому контексті він є досить показовим.
Planul Național Strategic 2023-2027 (PNS) al României [10]цієї країни— це ключовий інструмент імплементації Спільної аграрної політики на національному рівні.
Його головна мета —

• стимулювати стале зростання аграрного сектору;
• зміцнювати конкурентоспроможність фермерських господарств;
• створювати умови, за яких молоді фахівці бачать у сільському господарстві перспективну й інтелектуально привабливу галузь.

Румунська модель акцентує увагу на системній підтримці інновацій: від модернізації виробничих процесів і раціонального управління ресурсами до інвестицій у підвищення ефективності фермерських господарств.

Запровадження в Україні інструментів стратегічного планування, подібних до румунських, здатне суттєво посилити ефективність національної аграрної політики. Йдеться передусім про створення цілісної моделі, яка одночасно працювала б на:

• зростання продуктивності фермерських господарств;
•  активне залучення молоді до агробізнесу;
•  комплексний розвиток сільських територій.

 Такий підхід дозволив би перейти від фрагментарних рішень до системної трансформації аграрного сектору.

Водночас ключовою умовою успішності подібних стратегічних інструментів є не механічне відтворення європейських практик, а їхня уважна адаптація до українських соціально-економічних реалій.
 Україна має власну структуру землекористування, демографічні диспропорції, виклики післявоєнного відновлення та рівень інституційної спроможності, які потребують врахування при формуванні будь-якого стратегічного плану.

Досвід Словаччини.

Strategický plán SPP 2023 – 2027 Словаччини [11] спрямований на забезпечення стабільного виробництва безпечних, якісних і доступних харчових продуктів з одночасним підвищенням стійкості національного аграрного сектору.

У документі пріоритет надано відновленню виробництва у сегментах овочівництва, садівництва та тваринництва — галузях, що формують базу продовольчої безпеки країни та зменшують залежність від імпортних поставок.

Значна увага приділена малим і середнім сільськогосподарським виробникам: план передбачає розширення їх доступу до фінансових ресурсів і впровадження механізмів точкової, адресної підтримки.

Для України ці напрямки є надзвичайно актуальними. Саме дрібні та середні фермерські господарства відіграють ключову роль у забезпеченні продовольчої стабільності та соціальної згуртованості сільських територій. Запровадження гнучких інструментів підтримки — пільгових кредитів, грантових програм, цільових субсидій — здатне прискорити урізноманітнення аграрного виробництва та стимулювати формування нових робочих місць у громадах, що особливо важливо в умовах післявоєнного відновлення.

Важливою складовою словацького стратегічного плану є підтримка секторів із високою доданою вартістю — тваринництва, садівництва, овочівництва, хмелярства та вирощування цукрових буряків. Одночасно документ орієнтується на розвиток коротких ланцюгів постачання, посилення місцевої агропереробки та створення фермерських кооперативів. Така модель забезпечує виробникам сильніші позиції на ринку та зменшує їх залежність від посередників.

Для України ці підходи є потенційно ключовими, адже розбудова кооперативних мереж і розширення регіональної переробки можуть суттєво збільшити частку фермерів у доданій вартості та пожвавити економічний розвиток громад.

Досвід Угорщини.

Аналогічні орієнтири простежуються і в Magyarország KAP stratégiai terve, 2023-2027 Угорщини [12]. Документ визначає комплексне оновлення аграрного сектору й сільських територій як важливий чинник економічної, соціальної та екологічної стабільності країни. У його основі — модернізація виробництва через технологічні інновації, зміцнення продовольчої безпеки та підвищення добробуту сільського населення. Особливий акцент зроблено на збалансуванні економічних інтересів із природоохоронними пріоритетами, що цілком відповідає рамкам Європейського зеленого курсу та загальноєвропейського бачення сталого розвитку.

Цілком логічним кроком для України було б впровадження подібної моделі розвитку, яка поєднує економічну ефективність із чіткою екологічною відповідальністю. У контексті євроінтеграційних процесів це означає поступове, але системне впровадження інноваційних технологій у виробництво та переробку агропродукції. Такий підхід дає можливість підвищити конкурентоспроможність українських товарів і забезпечити їх відповідність європейським стандартам сталості, що є передумовою успішного виходу на спільний ринок.

Економічний блок угорського стратегічного плану особливо підкреслює важливість розвитку харчової промисловості та нарощування доданої вартості на кожну одиницю сільськогосподарських угідь [12].  Документ передбачає інструменти інвестиційної підтримки, спрямовані на модернізацію виробничих потужностей, підвищення енергоефективності та технологічне оновлення підприємств. У центрі політики — зміцнення позицій малих і середніх фермерських господарств, розвиток кооперації та підтримка локальних ланцюгів постачання, які забезпечують стійкість регіональних продовольчих систем.

Для України ці орієнтири відкривають важливі можливості в контексті реформування аграрної політики.

 Впровадження інструментів, спрямованих на ефективне використання природних і людських ресурсів, може стати основою для переходу від сировинної моделі до більш глибокої інтеграції аграрного сектору в переробні ланцюги.

Особливу роль у цьому матиме створення умов для розвитку агропереробних кластерів — структур, здатних не лише забезпечувати внутрішній ринок продукцією з високим рівнем доданої вартості, а й формувати конкурентоспроможний експортний потенціал.

У логіці проведеного порівняльного аналізу наступним кроком є розгляд стратегічних документів, що формують рамку державної аграрної політики України.

Стратегічні орієнтири України до 2030 року

Україна поступально рухається в цьому напрямку. Важливим кроком стало ухвалення Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій до 2030 року [13]. Цей документ визначає, як країна планує модернізувати аграрний сектор та підтримати фермерів у наступні роки, окреслює ключові напрями модернізації управління аграрним сектором і підвищення його інституційної спроможності.

Серед пріоритетів:

1. Вдосконалення систем обліку й адміністрування виробників.
2.  Створення виплатної агенції.
3.  Розбудова інтегрованої системи управління і контролю відповідно до підходів ЄС.

Такі заходи спрямовані на забезпечення максимальної прозорості державної підтримки, підвищення ефективності регуляторних рішень і зміцнення потенціалу сільських територій, що мають стати повноцінними учасниками економічного відновлення.

Важливе місце у Стратегії… відводиться питанню задоволення суспільного запиту на безпечні та якісні харчові продукти. Україна орієнтується на поетапну адаптацію системи контролю до санітарних і фітосанітарних вимог ЄС, що передбачає:

• посилення контролю за якістю харчової продукції;
•  скорочення використання антимікробних препаратів;
•  впровадження стандартів добробуту тварин.

 Такі кроки не лише сприятимуть зміцненню національної продовольчої безпеки, а й посилять конкурентні позиції української продукції на міжнародних ринках, де критерії сталості й безпечності стають визначальними.

З урахуванням досвіду країн Центрально-Східної Європи — Польщі, Румунії, Словаччини та Угорщини — після їх вступу до ЄС, стратегічні перспективи сталого розвитку українського сільського господарства пов’язані з комплексною модернізацією галузі.

Йдеться про розбудову дієвих програм державної підтримки ліквідності виробників, створення умов для отримання справедливих доходів, масштабування інноваційних рішень, цифровізацію управлінських процесів та розвиток системи передачі знань.

Інтеграція досліджень, інновацій і дорадчих послуг здатна сформувати більш стійку, технологічно просунуту та кліматично орієнтовану модель аграрного виробництва, що відповідатиме викликам сучасної економіки.

Водночас цей документ визначає екологічну збалансованість і розвиток сільських територій як ключові елементи стратегічного бачення. Йдеться про:

1. Завершення й подальше вдосконалення земельної реформи.
2. Посилення моніторингу ринку землі.
3.  Впровадження механізмів сталого управління природними ресурсами та збереження біорізноманіття.
4. Підтримку фермерів-початківців.
5.  Зміцнення інклюзивності аграрної політики.
6.  Забезпечення гендерної рівності у доступі до ресурсів і можливостей.

Урахування передових європейських практик у цих сферах створює передумови для формування конкурентоспроможного, соціально відповідального й екологічно безпечного аграрного сектору.

У процесі інтеграції до спільного аграрного простору ЄС Україна має виконати низку інституційних вимог, [14, с. 14] які передбачають формування належного адміністративного потенціалу системи управління сільським господарством.

 Це передбачає здатність державних органів до стратегічного планування, аналітичної оцінки, впровадження та моніторингу політик підтримки, зокрема через систему державних виплат.

 Ключовим аспектом є також створення умов для розробки та реалізації передвступних програм і майбутніх стратегічних планів САП усіма офіційними мовами ЄС — що є необхідною інституційною передумовою повноцінної інтеграції у Спільну аграрну політику.

 Важливим напрямом є гармонізація національного законодавства з правом ЄС у низці наскрізних сфер, що визначають функціонування аграрного ринку. Це стосується органічного виробництва, політики якості, механізмів регулювання ринків, управління квотами, систем цінового моніторингу та діяльності виробничих організацій [15]. Уніфікація норм у цих сегментах є критичною для забезпечення сумісності української системи регулювання з європейськими вимогами та для підвищення довіри з боку партнерів і споживачів на ринку ЄС.

Водночас у звіті Європейської Комісії щодо прогресу України у виконанні Угоди про асоціацію та підготовці до вступу в ЄС в повідомленніщодо політики розширення ЄС [16], зазначається, що Україна у 2025 році продемонструвала зростання загальної оцінки за Розділом 11 Agriculture and Rural Development («Сільське господарство та розвиток сільських територій»).

Це свідчить про відчутний прогрес у гармонізації аграрної політики з нормативними вимогами ЄС, а також про поступове наближення інституційних та правових механізмів до рівня, необхідного для повноцінної інтеграції у спільний аграрний простір.

Від 2025 року всі агровиробники повинні пройти обов’язкову реєстрацію в Державному аграрному реєстрі (SAR), щоб мати доступ до будь-яких державних програм підтримки. SAR допоможе створити прозору систему управління та контролю, спростить розподіл фінансових ресурсів і дозволить ефективно відстежувати стан аграрного сектору.

Паралельно триває робота над законодавчою базою, яка визначить правила функціонування Виплатної агенції та системи даних для сталого розвитку господарств.

Одним із ключових завдань є створення національної системи аграрних знань та інновацій. Вона поєднає наукові дослідження, дорадчі послуги та практичні технології виробництва, що стане основою переходу до інноваційної моделі розвитку сільського господарства. Ця модель спирається на ефективний обмін знаннями, цифровізацію процесів та адаптацію до кліматичних викликів.

Посилення дорадчих служб допоможе підвищити професійну компетентність фермерів і поширити технології сталого землеробства. Одночасно велика увага приділяється прозорості аграрної політики та боротьбі з корупцією — у сфері державної підтримки, розподілу земель, оцінки, оренди, оподаткування та цифрового кадастру.

Щоб мінімізувати корупційні ризики, створений державний оператор земель сільськогосподарського призначення — це відкрита платформа для оренди державних земель. Система SAR також має підвищити прозорість у розподілі державної допомоги для фермерів. Окрім цього, у 2025 році були запроваджені заходи для протидії незаконному експорту зерна [16, с. 95].

Висновок:

Ці ініціативи закладають основу для сталого розвитку українського аграрного сектору. Йдеться про ефективне використання ресурсів, впровадження інноваційного виробництва та прозоре управління.

Гармонізація національної політики з вимогами CAP ЄС допоможе зміцнити інституційну спроможність держави та забезпечити довгострокову конкурентоспроможність агросектору в європейському економічному просторі.

Проведене дослідження показує, що для сталого розвитку сільського господарства Україні необхідна системна модернізація.

Це передбачає інтеграцію європейського досвіду, узгодження інституційних процесів та оновлення на основі інновацій.

Хоча український аграрний сектор має структурні подібності з країнами Центрально-Східної Європи, він відрізняється вищою аграризацією економіки та підвищеною вразливістю до зовнішніх подразників, що робить важливою урізноманітнення його структури.

Запровадження практик ЄС, зокрема інструментів CAP, може стати поштовхом для формування ефективної системи державної підтримки, розвитку агропереробки, біоекономіки та зеленої енергетики. Одним із пріоритетів реформ залишається зміцнення інституційної інфраструктури — робота Виплатної агенції, Державного аграрного реєстру, посилення дорадчих служб та створення національної системи аграрних знань та інновацій.

Гармонізація українського законодавства з нормами ЄС, прозорий розподіл ресурсів та боротьба з корупцією формують основу для підвищення довіри до державної політики. У перспективі реалізація цих заходів забезпечить конкурентоспроможність агросектору, його екологічну збалансованість, соціальну стабільність і стійку інтеграцію України до європейського аграрного простору.

Література:

1. Томчук В., Капула І. Проблеми розвитку аграрного сектору економіки України на шляху до євроінтеграції. Економічний аналіз. 2023. Том 33, № 3. С. 171-177.

2. Чечель А., Згара І. Сучасні виклики державної аграрної політики України в умовах євроінтеграції. Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення. 2024. № 7. C. 143-152.

3. Орлова Н., Сіденко Ю. Виклики сталого розвитку аграрного сектору україни: стратегічні пріоритети уряду. Публічне управління: концепції, парадигма, розвиток, удосконалення. 2024. № 8. С. 91-97.

4. Скорик М. Європейський досвід забезпечення сталого економічного розвитку сільських територій. Сталий розвиток економіки. 2024. № 3(50). С. 195-202.

5. Томашук І. В., Томашук І. О. Розвиток сільських територій України з урахуванням євроінтеграційного поступу держави. Управління змінами та інновації. 2023. № 7. С. 40-49.

6. Валовий внутрішній продукт у фактичних цінах. Державна служба статистики України, 2025. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/nac_r.htm

7. Agriculture, forestry, and fishing, value added (% of GDP). URL: https://data.worldbank.org/indicator/NV.AGR.TOTL.ZS

8. Індекси сільськогосподарської продукції (2010-2024). Державна служба статистики України, 2025. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2020/sg/sg_rik/arch_iosv.htm

9. Plan Strategiczny dla Wspólnej Polityki Rolnej na lata 2023-2027 – interwencje. URL: https://www.gov.pl/web/arimr/plan-strategiczny-dla-wspolnej-polityki-rolnej-na-lata-2023-2027—dzialania

10. Planul Național Strategic 2023-2027 (PNS) al României. URL: https://apia.org.ro/planul-national-strategic-2023-2027-pns-al-romaniei/

11. Strategický plán SPP 2023 – 2027. URL: https://www.mpsr.sk/strategicky-plan-spp-2023-2027/1-43-1327

12. Magyarország KAP stratégiai terve, 2023-2027. URL: https://kormany.hu/dokumentumtar/magyarorszag-kap-strategiai-terve-2023-2027

13. Про схвалення Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025-2027 роках: Розпорядження Кабінету Міністрів України; Стратегія, План, Заходи від 15.11.2024 № 1163-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1163-2024-%D1%80#Text

14. Пашер Петер. Процес вступу України до ЄС з точки зору сільського господарства. URL: https://agrarausbildung-ukraine.net/wp-content/uploads/2025/03/Beitrittsprozess-der-Ukraine_-Februar-2025_UA.pdf

15. Biologische Landwirtschaft. URL: https://agriculture.ec.europa.eu/farming/organic-farming_de

16. Ukraine 2025 Report. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/ukraine-report-2025_en

Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є
відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀
Єднання.