Київ, 21 листопада 2025 року — Український інститут майбутнього (UIF) презентував дослідження «Перспективи українського ринку нафтопродуктів до 2030 року». Дослідження виконувалось у партнерстві із консалтинговою компанією «Нафторинок», яка випускає однойменний журнал. Нафторинок надав дані для проведення дослідження, а його аналітики виступили рецензентами дослідження.

Дослідження аналізує трансформацію українського ринку нафтопродуктів з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році.

Повномасштабна війна кардинально змінила логістику та джерела постачань нафтопродуктів: припинення російських та білоруських поставок, що раніше покривали більше половини попиту, та обстріли інфраструктури з зберігання нафтопродуктів призвели до дефіциту палива навесні-влітку 2022 року. Ринок адаптувався через переорієнтацію на європейські постачання, перехід на роботу «з коліс» з мінімальними запасами, почали укладатися довгострокові контракти із західними постачальниками та розвивалися потужності перевалки по Дунаю.

 Війна також зумовила скорочення попиту на нафтопродукти: станом на початок 2025 року споживання скоротилося на 11% порівняно з 2021 роком. Обстріли та руйнування потужностей нафтопереробки остаточно зробили Україну залежною від імпорту нафтопродуктів.

Ці зміни ринкової кон’юнктури актуалізували питання прогнозування змін на ринку на найближчі роки в залежності від того,  як складеться військово-політична та економічна ситуація в Україні. У дослідженні здійснено прогнозування попиту на нафтопродукти (у розрізі секторів та сфер споживання) до 2030 року за двома сценаріями: «Стабілізація» (сталий мир) та «Затяжна війна» (циклічні ескалації).

Ключовими факторами зростання попиту на нафтопродукти за сценарієм сталого миру до 2030 року будуть часткове повернення мігрантів, активізація бізнесу, процеси післявоєнної відбудови, активізація видобувних підприємств і прикордонних та прифронтових регіонах через стабілізацію безпекової ситуації, зміна особливостей логістики, відновлення цивільної авіації. Водночас за сценарієм затяжної війни попит на нафтопродукти скорочуватиметься, хоча достатньо високим залишатиметься його споживання Збройними силами. За обома сценаріями спостерігається помітне зменшення споживання автомобільного газу внаслідок чинної акцизної політики, яка робить це паливо неконкурентним порівняно із використанням бензину.

За будь-яким сценарієм не варто очікувати суттєвого підвищення обсягів видобутку нафти до 2030 року. Водночас, у сценарії Затяжної війни оптимістичною оцінкою є можливість збереження чинних обсягів видобутку нафти до 2030 року. Незважаючи на невисоку можливість самозабезпечення нафтою, у сценарії сталого миру є можливість будівництва нових нафтопереробних заводів, зважаючи на великий внутрішній попит. 

За обома сценаріями ключову роль у видобутку нафти відіграватиме державна компанія АТ «Укрнафта». При цьому, як не дивно, війна відкриває можливості для зростання та розвитку національної компанії. Автори вважають, що у майбутньому Укрнафта може взяти участь у відновленні нафтопереробки, продовжувати розширювати власну роздрібну мережу, яка зокрема виступатиме інструментом стабілізації цін на нафтову продукцію, розвивати потужності для імпорту, а також здійснити низку інших кроків для розвитку компанії.

Таким чином, автори дійшли висновку, що АТ«Укрнафта» може стати національною вертикально-інтегрованою нафтохімічною компанією. Проте реалізація такої задачі вимагатиме відповідної державної політики, оскільки розвиток власних виробництв є значно складнішим бізнесом, ніж імпорт і ритейл нафтопродуктів, де домінують кілька мереж.

Під час дискусії представник UIF Андріан Прокіп окреслив системну проблему, яка формувала ринок нафтопродуктів десятиліттями: залежність від імпорту та відсутність стратегічного бачення внутрішнього виробництва. На його думку, Україна має значно більший потенціал, ніж використовується сьогодні — від видобутку до переробки й виробництва полімерів. Прокіп наголосив, що поки Україна мислить категоріями «де купити», а не «як виробляти», вона залишатиметься вразливою перед логістичними, політичними й безпековими ризиками: «Поки ми робимо ставку на імпорт, ми не контролюємо фундаментальні ризики. Модель потрібно переглядати — від логістики до внутрішньої переробки».

Керівник Нафторинку Олександр Сіренко наголосив на необхідності радикальної зміни фокусу української енергетичної політики. Україна десятиліттями бачила нафту лише як джерело пального для заправок, тоді як у світі основним драйвером розвитку є нафтохімія: «У світі ця галузь розвивається переважно за рахунок нафтохімії, а у нас досі думають про нафту як про бензин».

Він підкреслив, що споживання нафтопродуктів падає не завдяки ефективності, а через демографічні втрати та падіння виробництва. Окрема теза — про роль нафтохімії в енергетичному переході. Навіть електромобілі, які мають зменшити споживання палива, будуються з матеріалів, що виробляються з нафти.

Олександр також критично висловився щодо податкової політики та закликав до системного розвитку біоетанольних програм: «Нам потрібно не зменшувати частку біоетанолу, а збільшувати — переходити одразу на Е10. Так працює цивілізований світ».

Аналітик Нафторинку Микола Сичов зосередився на практичній роботі ринку й логістичних маршрутах, які визначають реальну енергетичну стійкість країни. Він наголосив, що український ринок продемонстрував високу адаптивність після шоку 2022 року: «Ринок залишається гнучким та реагує на заборони. Ми зберігаємо можливість у будь-який момент поставити країну на колеса».

Він відзначив, що логістика повернулася до більш традиційних моделей — великих партій через морські, залізничні та річкові маршрути. Проте водночас з’явилися нові виклики, пов’язані з розвитком портів Дунаю.

Стратегічним відкриттям останніх років Микола назвав Румунію: «Румунія за ці три роки відкрилася для нас по-новому — співпраця розвивалася краще, ніж із країнами, яких ми вважали традиційними партнерами».

Водночас експерт зважено оцінює інвестиції у дунайську інфраструктуру: їх важливість є високою зараз, але після відкриття портів Чорного моря роль може переглянутися. Проте диверсифікація залишиться ключовим фактором безпеки.

Учасники презентації погодилися: ринок нафтопродуктів — це не лише про ціни на АЗС, а й про стійкість держави в умовах війни та її довгострокову конкурентоспроможність. Ключовим викликом є перехід від сприйняття нафти як джерела палива до розуміння її як основи для нафтохімічного кластера з високою доданою вартістю.

Дослідження «Перспективи українського ринку нафтопродуктів до 2030 року» має стати основою для дискусії про нову енергетичну політику — ту, у якій Україна поступово рухається від імпорту до власного виробництва, глибокої переробки та експорту продуктів із високою доданою вартістю. Документ окреслює стратегічні шляхи досягнення енергетичної незалежності в умовах війни та післявоєнного відновлення, базуючись на детальному аналізі трансформації енергетичного сектору з 2022 року.

Учасники дискусії зійшлися в думці про пріоритетність розвитку національного видобутку та переробки, а презентоване дослідження є не просто аналізом, а потенційним дороговказом для зміцнення енергетичної незалежності України