Чому країні критично важливо не пропустити шостий технологічний уклад і як держава має стати архітектором нової економіки

“Ми сьогодні деіндустріалізуємося”, — з цієї жорсткої констатації Анатолія Амеліна, виконавчого директора Українського інституту майбутнього, розпочалася панельна дискусія про технологічну трансформацію України. Цифри, які він навів, шокують: 103-тє місце у світі за індексом економічної складності, частка високотехнологічного експорту — лише 6,7%, критична залежність від експорту зерна та металів.

Три хвилі падіння

“Було три хвилі падіння. 90-ті роки — ми втратили свою роль в ланцюгах створення доданої вартості і не покрили дефіцити. 2014 рік — війна, яка прийшла в Україну з Донбасу, окупований Крим. 2022 рік — великі втрати від війни”, — деталізує Амелін масштаб деіндустріалізації.

Колишній прем’єр-міністр України Юрій Єхануров пояснює витоки проблеми з висоти свого досвіду: “В 90-х стояло питання побудови капіталізму в нашій країні. Я вважаю, що твердою рукою в моїй команді вдалося провести малу приватизацію в Україні… Але на очах відбувся повний розпад військово-промислового комплексу”.

“Про технології, вибачте, крім того, що піднімав Горбулін і Кучма, збереження космічної галузі, напевне, більше ніхто взагалі слова не було. Треба буде проаналізувати публікації тих часів — про технології взагалі не говорили”, — додає екс-прем’єр.

Від 45% до 8%: історія занепаду

Ігор Гужва, директор Інституту інформатизації і моделювання економіки, наводить вражаючі цифри: “На період Незалежності України частка переробної промисловості у нас була, мабуть, найбільша в світі. За різними оцінками — це 41-45%.  Україна чи не єдина країна в світі була, яка виробляла майже всю номенклатуру продукції по всіх КВЕДах і експортувала майже по всіх товарних позиціях”.

Сьогодні ця частка впала до менше ніж 10%, при тому що ОЕСР визначає нормальним показник на рівні 20%. “Це означає, що ці десятки тисяч заводів, вони були закриті. Вони були зруйновані”, — констатує Гужва.

Шостий технологічний уклад: останній шанс

“Технологічний уклад — це система взаємопов’язаних технологій, виробництв, інститутів та моделей управління, що формує домінуючу економіку певного етапу”, — пояснює Амелін. Шостий уклад базується на конвергенції NBIC-технологій: нано-, біо-, інфо- та когнітивних.

“Це Neuralink, над яким працює Ілон Маск. Я вже знаю деяких українців, які беруть участь в цьому експерименті. Це AlphaFold, DARPA, Synthcorn”, — наводить приклади експерт.

Для України це вікно можливостей: “NBIC для України — це можливість увійти через третій уклад в шостий. Прототипи, ліцензії, нішеві рішення, шанс обійти класичну індустріалізацію”.

Хто винен і що робити

Володимир Власюк, директор ДП “Укрпромзовнішекспертиза”, не приховує роздратування: “Раптом трапляється така історія, що, особливо з початку 2014 року, у нас є багато радників, які нам говорять, що ви ж нічого не розумієте. Є Вашингтонський консенсус… Якимось дивним чином у нас ця ідеологія стала домінуючою”.

“З 2014 року частка технологічного експорту знизилася, а збільшилася частка сировинного і низькотехнологічного експорту з 54 до 72%. Ти просто дивишся цю структурну деградацію”, — додає він.

Народний депутат Дмитро Наталуха бачить проблему глибше: “У мене є глибоке переконання, що у нас до недавніх часів в Україні не було національної буржуазії. Третє скликання парламенту — найбільшою фракцією була Комуністична партія України. Четверте скликання парламенту до 2006 року — це була друга найбільша партія”.

Рецепт від депутатів

“Якщо українському інтересу підходить прийняття протекціоністських заходів, значить, треба прийняти протекціоністські заходи. Якщо українському інтересу відповідає просування вільної торгівлі — значить, треба просувати вільну торгівлю”, — формулює принцип Наталуха.

Його колега Дмитро Кісельовський наводить конкретний приклад: “Мораторій на експорт лісу-кругляку, окрім екологічних цілей, став надзвичайно важливим поштовхом до інвестицій в деревообробку. Кілька мільярдів євро інвестицій”.

“Український бізнесмен має мріяти не про найдовшу яхту десь там у Франції, а про те, щоб в Україні збудувати найкращий в світі завод”, — додає він.

Держава як архітектор

“Конкурують на світовому ринку не компанії. Конкурують національні екосистеми”, — формулює ключову тезу Віктор Куртєв, генеральний директор групи компаній “Митрополія”.

“Національна екосистема — це багато речей. Це ефективна держава. Це низькі податки. Це базова розвинена інфраструктура і маленькі логістичні витрати. Це наявність поряд великого ринку, як в нашому випадку — європейського, 500 млн. Це держава як стратег верхнього рівня ієрархії”, — деталізує він.

Найбільш провокаційну тезу висловлює Куртєв про “філософський камінь економічного зростання”: “Головним індикатором національного суверенітету є право емісії. До початку 2022 року грошова маса по агрегату М2 до ВВП у нас була на рівні 32%. У Штатах — 100%. В Китаї — 230%”.

“Якщо ти друкуєш гроші і не роздаєш просто пенсіонерам, а робиш це розумно — цільова інвестиційна емісія в складні виробництва, де мультиплікатор економічний 4 або 5, тоді цей ланцюжок зв’язує цю грошову масу, і ти отримуєш розвиток безінфляційний”, — пояснює механізм підприємець.

Конкретні кроки

Експерти сформулювали чіткий план дій:

1. Індикативне планування “Нам потрібні індикативні плани нашого розвитку на 4 або на 5 років”, — каже Власюк. “Це не є планування економіки, коли держава будує завод. Завод будує приватний підприємець. Але він повинен звірити свої плани з діями держави”.

2. Банк розвитку “У нас відсутня банківська інституція розвитку, яка має фінансувати створення конкурентоспроможних експортних виробництв”, — констатує Власюк. “Їй має бути заборонено інвестувати в облігації уряду і в депозитні сертифікати Національного банку. Просто заборонено”.

3. Пріоритетні галузі Гужва називає конкретний перелік:

• “Хімічна промисловість — критично важлива для агрокомплексу, критично важлива для ОПК”
• “Машинобудування — сільгосптехніка, транспорт, енергетичне обладнання”
• “Будівельні матеріали — ми розуміємо, що відновлювати, будувати”
• “Легка промисловість — ми не можемо дозволити собі купувати форму в Туреччині, в Китаї”
• “Оборонно-промисловий комплекс — за 5-7 років і Європа, і Азія будуть стояти в черзі до нас за сучасною зброєю”

4. Знакові проекти “У нас має бути створений завод з полікристалічного кремнію. Колись він у нас вироблявся. Це ключ до виробництва напівпровідників”, — конкретизує Власюк. “У нас має бути створений склозавод. У нас має бути створений завод базової нафтохімії. Оці проєкти мають з’явитися, і ними мають опікуватися перші особи держави”.

Перші паростки

“Понад 20 нових заводів: Ajax, Nestle, Bayraktar — це те, що сьогодні будується в Україні”, — наводить позитивні приклади Амелін. “3300 проєктів в кластері Brave1, 1500 компаній-стартапів, 800 компаній, які працюють в секторі defense-tech”.

Кісельовський анонсує конкретну ініціативу: “Цього тижня ми будемо реєструвати законопроект про компенсацію капітальних інвестицій через податки. Це те, що є в Євросоюзі, це те, чим вони переманюють наших виробників до себе”.

Вимірювані цілі

“Якщо стратегія не має індикаторів, якщо ми нічого не вимірюємо, то ми нічого і не робимо”, — наголошує Амелін. Він називає ключові показники:

• “Індекс складності економіки”
• “Доля високотехнологічної продукції у ВВП”
• “Доля високотехнологічної продукції в експорті”
• “Продуктивність праці”
• “Самозабезпечення власними військовими технологіями”

“Коли нам кажуть: ми можемо відключити вам Starlink, або можемо відключити HIMARS або F-16, — це мені показує, що ми дуже залежні”, — пояснює важливість технологічної незалежності експерт.

Виклик для еліт

“Лі Куан Ю, якого нам видавали за ліберального героя, він сказав одразу, коли прийшов до влади, що нам чітко зрозуміло — без промисловості у нас немає майбутнього”, — наводить приклад Власюк.

Кісельовський порівнює з Японією: “Їм вдавалося з 1920-х років по 1970-ті тримати послідовний економічний курс, який був базований на їхньому суспільному консенсусі. За цей час вони почали війну, програли війну, пережили окупацію… але весь цей період вони незмінно тримали економічний курс на експортно-орієнтовану переробну промисловість”.

Вікно можливостей

“Зараз є ‘Біла книга оборони’ Європейського Союзу. Вони 800 мільярдів євро фінансують на переозброєння, і там три сторінки присвячені Україні. Оцю можливість обов’язково треба використати”, — вказує на конкретну можливість Власюк.

“Ми нарешті самі собі за ці три роки почали доводити, що ми так само абсолютно конкурентні, не лише в товарах, але головне — в ідеях, в підходах і в здатності їх реалізувати”, — резюмує Наталуха.

“Українське не другорядне, українське не периферійне. У нас почав зникати оцей синдром меншовартості”, — додає депутат.

Масонська ложа чи реальність?

Завершуючи дискусію, Куртєв з гумором пропонує: “Залишитись після заходу, випити трошки бессарабського вина і створити таємну ложу економічного українського прориву. Ціллю якої буде Україна з Третього світу в Перший, минаючи Другий”.

Але за жартом стоїть серйозна ідея — потреба в консолідації еліт навколо довгострокової стратегії. “Якщо у нас не буде сталий, безперервний процес на оцей індустріальний перехід,  якщо політики, які будуть приходити, будуть ламати цей курс, у нас нічого не вийде”, — попереджає Власюк.

Модератор дискусії Владислав Антіпов підсумовує: “Майбутнє вже відбулося. Але воно нерівномірно розподілене. І мені здається, що ми нашою PayPal-мафією маємо це майбутнє більш рівномірно розподілити на користь нашої прекрасної країни”.

Технологічна трансформація — це гра вдовгу, яка вимагає зміни мислення еліт, послідовної державної політики та віри у власні сили. Як сформулював один з учасників: “Країни, в яких немає власної стратегії, є ресурсом для країн, в яких власна стратегія є”. Україна має всі шанси здійснити технологічний стрибок, але вікно можливостей не буде відкрите вічно.