Сергій Галушко, керівник оборонних програм

«Українського інституту майбутнього»

Війни та збройні конфлікти 2020-х років створюють підстави для переосмислення значення та змісту спеціальних операцій (СпО) в системі застосування збройних сил та забезпечення національної безпеки держави загалом, а також головного (але не єдиного) носія для їхнього проведення – сил спеціальних операцій (ССпО). Зокрема, події червня поточного року (операція СБУ на території РФ та комплексне проведення Ізраїлем низки спеціальних операцій в Ірані) в черговий раз привернули увагу до ролі та місця спеціальних операцій в системі заходів забезпечення національної безпеки та оборони в державах світу на стратегічному рівні. 

Проведений нижче аналіз стосовно СпО ґрунтується на основі стратегічного припущення/гіпотези, що РФ в короткостроковій та середньостроковій перспективі залишається державою-агресором (противником України) і наведений чинник є базовим для визначення заходів підготовки України до війн майбутнього. Серед заходів  оборони держави  асиметричні підходи є та будуть критично пріоритетними, а одним із інструментів зазначеного слід розглядати саме спеціальні операції.

Класичне бачення

Тривалий час умовним еталоном для багатьох країн світу, включно з Україною стосовно створення ССпО вважалося Командування ССпО ЗС США. Як зазначено в цьогорічній доповіді Конгресу США, спеціальні операції – це військові операції, що вимагають унікальних способів застосування, тактичних прийомів, спорядження та підготовки. Ці операції часто проводяться у ворожому, важкодоступному або політично чутливому середовищі і характеризуються одним або декількома з наступних елементів: чутливі до часу, таємні, малопомітні, проводяться за участю місцевого населення, вимагають регіональної експертизи та/або характеризуються високим ступенем ризику.

Станом на 2025 рік до завдань ССпО ЗС США були віднесені:

• прямі дії (щодо захоплення, знищення, або пошкодження визначених цілей);
• спеціальна розвідка (дії, що проводяться в чутливих середовищах для збору або перевірки інформації, що має стратегічне або оперативне значення);
• нетрадиційне протиборство (Unconventional Warfare – тобто дії з підтримки руху опору та/або повстанських дій для повалення ворожого уряду або окупаційної влади);
• підтримка внутрішньої безпеки/оборони зарубіжних країн-партнерів (щодо захисту від підривної діяльності, повстань, тероризму та інших загроз внутрішній безпеці, стабільності та легітимності влади).
• операції підтримки цивільних адміністрацій (діяльність, що вживається для покращення взаємодії між військовими силами та цивільною владою в місцях присутності військових сил);
• контртероризм (дії, що вживаються безпосередньо проти терористичних мереж та опосередковано для впливу та створення глобального та регіонального середовища несприятливим для терористичних мереж);
• операції військової інформаційної підтримки (операції впливу на емоції, мотиви, об’єктивне мислення та, зрештою, на поведінку іноземних урядів, організацій, груп та окремих осіб у спосіб, сприятливий для цілей ініціатора);
• протидія розповсюдженню зброї масового знищення (заходи на підтримку зусиль уряду США щодо обмеження розробки, володіння, розповсюдження, використання зброї масового знищення (ЗМЗ), пов’язаного з цим досвіду, матеріалів, технологій та засобів її доставки державними та недержавними суб’єктами);
• допомога силам безпеки (заходи, що вживаються для покращення організації, навчання, оснащення, відновлення та консультування різних компонентів іноземних сил безпеки);
• протидія повстанцям (заходи, що поєднують цивільні та військові зусилля, спрямовані на припинення насильства з боку повстанців та сприяння поверненню до мирних політичних процесів);
• врятування та евакуація заручників (заходи, що вживаються для запобігання, стримування, попередження та реагування на терористичні загрози та інциденти, включаючи повернення громадян, об’єктів та конфіденційних матеріалів США);
• іноземна гуманітарна допомога (спектр гуманітарної діяльності МО США, що здійснюється за межами США та їх територій з метою полегшення або зменшення людських страждань, хвороб, голоду тощо).

Обґрунтування необхідності переосмислення спеціальних операцій

Поточний рік приніс нам приклади спеціальних операцій, які залишаючись фактично діями на тактичному рівні, мали стратегічні наслідки від їхнього проведення та стали фактично «геймчейнджером» для оперативної/стратегічної обстановки.

Унікальним прикладом комплексної спеціальної операції стали дії підрозділів СБУ щодо одночасного ураження аеродромів базування стратегічної/дальньої авіації ЗС РФ, під час яких ударні БпЛА були завчасно розгорнуті на території РФ та масово запущені по цілях безпосередньо поруч із зазначеними аеродромами. Керівництвом держави та СБУ було офіційно оголошено про ураження 41 літального апарату та значне зниження можливостей (називалося до 30%) Повітряно-космічних сил ЗС РФ стосовно застосування літаків Ту-95 та Ту-22 проти України.

Буквально через кілька тижнів спеціальні служби Ізраїлю провели схожу багатосторонню спеціальну операцію глибоко на території Ірану, використовуючи передові системи розвідки та ураження, як стаціонарні, так і мобільні (на транспортних засобах), зокрема ударні БпЛА для ударів по критичних цілях у ніч на п’ятницю з 12 на 13 червня поточного року та в наступні дні.

Частина з них керувалися дистанційно без фізичної присутності персоналу, інша частина – через агентурну мережу і, ймовірно (оскільки у відкритих джерелах наведена інформація зазвичай не поширюється) – через операторів спецпідрозділів Ізраїлю, які були також завчасно забазовані на територію Ірану.

Частину засобів було розміщено на відкритій місцевості поблизу іранських систем ППО, зокрема зенітно-ракетних комплексів.

Завчасно створена система ураження була активована з початком активних ударних дій ЗС Ізраїлю проти Ірану.

Джерело в ізраїльській розвідці неофіційно підтвердило ефективність такого рішення, оскільки зазначені вище ударні засоби «повністю знищили іранські цілі протиповітряної оборони», створивши сприятливі та безпечні умови в повітряному просторі для дій ударної авіації ЗС Ізраїлю.

Крім дій по системі ППО, завчасно розгорнуті БпЛА також були активовані та запущені по місцях зберігання та районах стартових позицій пускових установок ракет класу «земля-земля», наприклад, на базі Есфаджабад поблизу Тегерану.

У першу ніч реалізації ізраїльською стороною плану основної операції «Левова сила» було проведено спеціальну операцію з умовною назвою «Нарнія» з фізичної ліквідації 9 провідних іранських вчених-атомників. Усі цілі були ліквідовані одночасно в їхніх будинках, незважаючи на комплекс заходів іранської сторони стосовно забезпечення їхньої безпеки.

Слід звернути увагу, що підготовка до таких масштабних СпО тривала протягом значного часу, вимагала особливого рівня забезпечення безпеки операцій, специфічної координації, наявності доступу до високотехнологічних рішень та нестандартних опцій стосовно отримання/залучення необхідних ресурсів.

На тлі успішних СпО у відкритих джерелах присутня критика наявних підходів окремих представників керівництва ЗСУ щодо використання підрозділів СпП та ССпО загалом для виконання непритаманних завдань, починаючи з 2014 року та до теперішнього часу включно. Розуміючи критичну необхідність утримання лінії фронту, важко погодитися з доцільністю практики постійного використання підрозділів ССпО для дій у якості піхоти. Наведене підтверджує низка джерел серед держав-партнерів, які висловлюють занепокоєння нераціональним використанням потенціалу ССпО, для формування якого свого часу ними було витрачено значні ресурси у рамках міжнародної матеріально-технічної допомоги. До речі, станом на 2024 рік навіть мали місце дискусії серед частини вищого військового керівництва про варіант перепідпорядкування ССпО ЗСУ (разом з Силами ТрО ЗСУ) до складу Сухопутних військ ЗСУ.

На жаль, наведене свідчить про загрозу  відсутності стратегічного бачення стосовно ролі та місця СпО у системі заходів забезпечення національної безпеки та оборони держави в сучасних умовах російсько-української війни та на перспективу. Варто зазначити, що якщо мова йде про набуття готовності до ведення війн майбутнього, СОУ мають залишити негативну практику поточних бойових дій у минулому і щонайменше утриматися від повторення помилок.

У свою чергу, наведені приклади свідчать про особливу актуальність визначення перспектив СпО та носіїв спроможностей стосовно їхнього проведення в рамках поточного дослідження.

Події російсько-української війни, війни/збройні конфлікти на Близькому Сході за участю Ізраїлю призвели до переосмислення завдань та місця спеціальних операцій у збройному протиборстві. Ймовірно, основні наведені вище завдання для ССпО будуть мати місце в досяжній перспективі, але зазнають трансформації та уточнень, особливо стосовно способів, форм, ресурсів тощо їх виконання.

Також є ймовірним, що частину завдань для ССпО буде оновлено. До умовно кажучи нових завдань можуть бути віднесені:

• виявлення та знешкодження/захоплення ворожих лідерів;
• наведення/цілевказання та забезпечення дій далекобійних та/або високоточних засобів ураження (знаходячись при цьому на території противника);
• активні спеціальні дії в кіберпросторі стосовно впливу на цілі, які традиційно визначалися для ССпО;
• рейдові/штурмові дії «рейнджерів».

Також СпО можуть стати інструментом зменшення потенціалу/завдання шкоди стосовно держави-агресору (у даному випадку — РФ, наприклад, економічним проєктам або діяльності так званого «Африканського корпусу») на території третіх країн.

Наведене підтверджують поточні дослідження щодо ролі та місця СпО, які проводяться провідними країнами світу.

Зокрема, дослідники з RAND Corporation наразі  розробляють так звану «Концепцію стратегічного зриву силами спеціальних операцій» («Strategic Disruption by Special Operations Forces»), що включає проактивні кампанії та дії, спрямовані на затримку, погіршення або позбавлення противника здатності досягати основних інтересів за допомогою стратегій, яким він надає перевагу, тобто позбавлення ворога можливості використовувати свої унікальні спроможності, які забезпечують стратегічну перевагу. Це дослідження забезпечує чітку основу, що ґрунтується на конкретних історичних прикладах, як кампанії зі стратегічного зриву можуть створити час, простір і можливості для стратегічних досягнень за допомогою дипломатичних, інформаційних, військових та економічних інструментів національної сили. Для спільноти спеціальних операцій це дослідження надає розуміння про те, як майбутні кампанії можуть забезпечити зусилля національних держав щодо перемоги без класичного збройного протиборства, особливо коли потенційно ескалаційні варіанти, що ґрунтуються на звичайному стримуванні, погано підходять або нездійсненні для досягнення подібних цілей війни/руйнівних ефектів.

Ключові висновки за результатами наведеного дослідження RAND Corporation:

Роль ССпО у проведенні кампаній зі стратегічного зриву полягає в тому, щоб підірвати здатність противника досягати основних цілей (забезпечувати реалізацію інтересів) за допомогою стратегій, яким він надає перевагу.

Сили спеціальних операцій проводять кампанії/операції зі стратегічного зриву за допомогою п’яти унікальних складових реалізації своїх спроможностей: спротив, підтримка, вплив, розуміння та націлювання (анг. Мовою — resist, support, influence, understand, and target).

Кампанія/операція Сил спеціальних операцій за цими п’ятьма унікальними складовими дозволяє створити/надати час, простір і можливості, необхідні США для досягнення своїх стратегічних цілей за допомогою різних інструментів національної сили.

Численні історичні приклади свідчать про низку механізмів, за допомогою яких стратегічний зрив, очолюваний/проведений силами спеціальних операцій, позбавляв  противника можливості досягнення дипломатичних, інформаційних, військових та економічних цілей.

З підходами американських фахівців корелюється стратегічне бачення безпекового середовища з боку їхніх колег з Великої Британії. Зокрема, уряд країни 24 червня поточного року оприлюднив «Стратегію національної безпеки» держави. У тексті документу зазначається, що нарощування військової потужності Росії та дії Ірану за кордоном означають, що Велика Британія потенційно може опинитися втягнутою у війну: «Деякі противники закладають основу для майбутнього конфлікту, позиціонуючи себе так, щоб швидко діяти, щоб спричинити серйозні порушення наших енергетичних та/або ланцюгів постачання, щоб стримати нас від протистояння їхній агресії. Вперше за багато років ми повинні активно готуватися до можливості того, що Велика Британія опиниться під прямою загрозою, можливо, у воєнному сценарії».

Не випадково у передмові до документу прем’єр-міністр Британії Кір Стармер зазначив: «Російська агресія загрожує нашому континенту. Стратегічна конкуренція посилюється. Екстремістські ідеології на підйомі. Технології змінюють характер як війни, так і внутрішньої безпеки. На британській землі відбувається діяльність ворожих держав».

Для реагування на виклики пропонується оновлена стратегічна рамка з трьома базовими компонентами, які визначають підходи підготовки країни до нових викликів, включаючи потенційну війну та асиметричні загрози:

Внутрішня безпека (або – Безпека вдома): Хоча це здається внутрішнім питанням, забезпечення внутрішньої стабільності та захисту громадян розглядається як фундамент для будь-яких зовнішніх дій. Це включає посилення захисту критичної інфраструктури, боротьбу з екстремістськими ідеологіями та кіберзагрозами, які можуть підірвати країну зсередини.

Сила за кордоном: Наведене передбачає активне проєктування впливу Великої Британії на міжнародній арені та захист її інтересів за межами країни. Це означає не лише дипломатичні зусилля, а також готовність до застосування сили, якщо це необхідно для стримування загроз та забезпечення безпеки. Велика Британія розглядає формати співпраці з союзниками, але також підкреслює необхідність діяти рішуче та самостійно.

Збільшення суверенних та асиметричних можливостей: Цей компонент є особливо цікавим у контексті підготовки до війни. Він передбачає розвиток унікальних технологічних переваг та посилення національного контролю над ключовими сферами. Це може включати інвестиції у штучний інтелект, дії в кіберпросторі, космічні технології та інші асиметричні засоби, які можуть дати Великій Британії перевагу над потенційними супротивниками. Акцент на суверенітеті свідчить про прагнення меншої залежності від інших країн у критично важливих сферах.

Загалом оновлений британський підхід до реагування на загрози, перш за все гібридного характеру, акцентує на необхідності включення до порядку денного забезпечення національної безпеки набуття відповідних спроможностей стосовно спеціальних операцій.

Завдання оновлення нормативної бази

Специфіка спеціальних операцій, на відміну від інших форм застосування СОУ, вимагає високого рівня правового забезпечення, в першу чергу нормативного урегулювання форм і способів їхнього проведення, а також щодо захисту (зокрема, бойового імунітету) для осіб, які причетні до підготовки і проведення СпО, особливо тих, хто не є комбатантами, громадянами інших держав тощо.

Станом на 2025 рік в українському законодавстві термін «спеціальна операція» передбачений в основному стосовно правових основ діяльності Сил спеціальних операцій ЗСУ, а також частково у більш ширшому сенсі в правоохоронному середовищі.

Закон України «Про оборону України», стаття 1 (зі змінами та доповненнями згідно Закону України від 07.07.2016 № 1437-VIII) містить наступне визначення: «спеціальна операція — сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом спеціальних дій підрозділів Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, спрямованих на створення умов для досягнення стратегічних (оперативних) цілей, які проводяться за єдиним задумом самостійно або у взаємодії з військовими частинами, іншими підрозділами Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів України та інших складових сил оборони для виконання завдань».

Існує також Указ Президента від 03.03.2018 № 52/2018, яким затверджено Положення про Сили спеціальних операцій, в якому уточнені та деталізовані механізми планування, виконання та координації спецоперацій. Але наведений нормативний акт є закритим, тому в матеріалах дослідження не використовується.

Недоліки, а власне кажучи, обмеженість, нормативного визначення СпО показали поточні події російсько-української війни.

По-перше, традиційно вважається, що переважна більшість СпО мають виконуватися підрозділами ССпО на території противника і до теперішнього часу наведене було однією з ознак ССпО. Наразі у відкритих джерелах практично відсутня інформація про результати таких дій ССпО, які забезпечили досягнення саме стратегічних цілей (мали стратегічні ефекти). Обмеженість такої інформації є цілком обґрунтованою в умовах воєнного стану. Автори при цьому жодним чином не стверджують, що такі заходи не проводилися, а звертають лише увагу на відсутність інформації у відкритих джерелах, що також є доцільним з огляду на вимоги безпеки операцій. Натомість у відкритих джерелах поширено багато інформації про те, яких потужних стратегічних ефектів на території агресора (або ТОТ) досягли дії ГУР МОУ, СБУ, Сил безпілотних систем ЗСУ, більша частина яких має ознаки, притаманні саме спеціальним операціям.

По-друге, наявність у нормах наведеного Закону України пари наступних словосполучень «досягнення стратегічних … цілей» та «проводяться за єдиним задумом» свідчить про логічну доцільність визначення відповідальним за планування такого рівня застосування відповідних сил та засобів щонайменше ГШ ЗСУ, а з окремих питань – ймовірно Ставку ВГК ЗСУ або, як варіант, тимчасовий координаційний орган за напрямком СпО на рівні Президента України.

Водночас, за наявною інформацією з відкритих джерел, у системі операцій ЗСУ власне СпО до початку 2022 року взагалі не були віднесені до рівня «стратегічних дій ЗСУ», що автоматично знижує відповідальність органів управління стратегічного рівня за проведення СпО.

Важливо, що до початку широкомасштабного вторгнення РФ «спеціальні операції» як форма застосування були присутні в діяльності більшості складових сектору безпеки та оборони нашої держави, включно з правоохоронними органами в контексті, наприклад, боротьби з економічною злочинністю.

Оскільки на загальнодержавному рівні система спеціальних операції не унормована (зазначимо: мова жодним чином не йде про якесь обмеження використання наведеного терміну чи форми дій), окремо взяті державні органи були фактично вільні у виборі терміну «спеціальна операція» для позначення формату своїх дій за призначенням.

У правоохоронному середовищі (поліція, прикордонна служба, Нацгвардія) на рівні відомчих нормативних документів (наприклад згідно Постанови КМУ від 20.08.2021 № 894) «спеціальна операція» має інший зміст. Як правило, це скоординовані заходи (оперативні, розшукові, правоохоронні, військові) під єдиним керівництвом у рамках відповідного органу управління (відомчого рівня) в інтересах досягнення мети та виконання завдань діяльності правоохоронного органу або їхнього підрозділу. Водночас законодавчого чіткого визначення для спецоперацій правоохоронних органів в умовах війни в інтересах відсічі збройної агресії поки не встановлено. Закони України «Про оперативно розшукову діяльність», «Про контррозвідку», «Про боротьбу з тероризмом» тощо надають мінімально необхідну правову підставу для таких операцій, хоча не визначають термін СпО безпосередньо.

На думку експертного середовища, в контексті війн майбутнього на перспективу питання проведення силами СБУ та іншими складовими СОУ спеціальних операцій на території інших держав, особливо в умовах відсутності дії правового режиму воєнного стану, мають бути закріплені на законодавчому рівні.

Відповідно, в інтересах створення передумов для виходу на рівень СпО в рамках війн майбутнього існують підстави для уніфікації термінології стосовно СпО, доповнення законодавства, особливо щодо підготовки, проведення та координації спецоперацій із залученням різних силових структур.

У свою чергу, законодавче визначення наведеного має лягти в основу для розроблення інших документів оборонного планування держави: підзаконних нормативних актів, стратегій, програм, планів тощо.

Обмеження щодо можливостей проведення спеціальних операцій

Наразі однією з основних об’єктивних перепон для проведення спеціальних операцій є складнощі забезпечення операційної безпеки (безпеки операцій) стосовно фізичного перебування особового складу ССпО на території противника.

У перспективі вона може вирішуватися шляхом:

• збільшення можливостей агентурної складової, зокрема через дистанційне її залучення/формування;
• отримання віддаленого доступу до інформаційної інфраструктури противника;
• використання всіх можливих форм прикриття для завчасного розгортання сил та засобів СпО в регіонах їхнього проведення (під дипломатичним та/або економічним прикриттям/легендуванням, під прикриттям діяльності приватних військових компаній тощо);
• використання БпЛА, НРК, морських безпілотних платформ, у тому числі для логістичного забезпечення СпО, завчасного забазування, а також проведення силової фази СпО шляхом віддаленого управління силами та засобами.

Трансформація парадигми спеціальних операцій та доцільні підходи для України

Таким чином, сукупність наведених вище аргументів приводить нас до висновку щодо переосмислення парадигми СпО та її оновлення.

Перш ніж перейти до визначення доцільного формату проведення майбутніх СпО стосовно реалій ситуації навколо України, варто навести думку керівника ГУР МОУ генерал-лейтенанта Кирила Буданова, висловлену недавно в інтерв’ю Міку Райану, досліднику та генерал-майору австралійської армії у відставці. На питання про ключові уроки з російсько-української війни К. Будановим було названо три:

«По-перше, якщо ви вважаєте, що війна можлива, ви повинні зробити все можливе і неможливе, щоб їй запобігти.

По-друге, якщо ви вважаєте, що війна неминуча, ви зобов’язані завдати удару першим і позбавити ворога можливості перехопити ініціативу.

По-третє, якщо вам потрібно завдати удару першим, здійснюйте удари якомога сильніше, щоб змусити противника двічі подумати».

Наведений підхід має визначати парадигму підходів до спеціальних операцій майбутнього: стримування противника, випереджувальний вплив/удар для позбавлення ворога ініціативи в діях, власне сила такого впливу має стримати агресора від подальших дій.

Сучасні підходи країн світу до національних оборонних стратегій зазвичай акцентують на важливості прискорення/досягнення асиметричних переваг в умовах погіршення стратегічного безпекового середовища і необхідності швидкого перетворення оборонних/безпекових інновацій на спроможності.

Мова йде про досягнення щонайменше наступних узгоджених стратегічних цілей розвитку :

• сприяти реалізації сучасних і перпективних концепцій та стратегії забезпечення національної безпеки та оборони більш високого рівня (наприклад, концепції стримування або концепції випереджувального удару тощо);
• генерувати спроможності ССпО та СОУ в інтересах проведення СпО для досягнення державою асиметричних переваг;
• використовувати наявні та генерувати нові технології для ССпО з подальшою трансформацією інноваційних рішень на спроможності держави проводити СпО на всіх рівнях, у першу чергу на стратегічному.
• розвивати екосистему оборонних інновацій, науки і технологій в інтересах СпО через партнерство всіх зацікавлених суб’єктів.

Очевидно, що створення та впровадження інновацій в інтересах СпО вимагає особливого формату та закритості в співпраці між оборонними відомствами, промисловістю, університетами, дослідницькими організаціями та міжнародними партнерами (тобто створення екосистем оборонних інновацій, науки та технологій в інтересах спеціальних операцій) з метою надання асиметричних можливостей для ССпО ЗСУ  та СОУ загалом.

Переосмислення парадигми спеціальних операцій вимагає їхнього розгляду з боку вищого військово-політичного керівництва держави як елементу та засобу забезпечення національної безпеки та оборони держави на стратегічному рівні з його належним нормативним визначенням. Нижче наведено окремі складові зазначеного:

• уточняється місце СпО в системі операцій ЗСУ та СОУ загалом до рівня стратегічних дій;
• в свою чергу для СпО визначається міжвідомчий механізм їхньої підготовки та проведення (за потребою) при одночасній можливості дотримання автономності та самодостатності в межах кожного суб’єкта їх проведення;
• система управління СпО стратегічного рівня створюється як підсистема державного управління (керівництва силами та засобами забезпечення національної безпеки та оборони держави) та одночасно як підсистема військового управління ЗСУ;
• складові сектору безпеки та оборони держави отримують завдання (також унормовані на рівні законів України) стосовно забезпечення/підтримки підготовки і проведення СпО (розвідувального, контррозвідувального, ресурсного, дипломатичного, кадрового, митного/прикордонного тощо);
• проводиться нормативне визначення СпО та ССпО, включаючи питання бойового імунітету для особового складу під час виконання завдань у мирний час та/або на території іноземних держав;

ССпО ЗСУ розвиваються як окремий рід військ з перспективою розширення до виду військ. При цьому військові частини інформаційно-психологічних операцій переважно виводяться зі складу ССпО (з включенням їх до складу інтегрованої складової ЗСУ для дій в інформаційному просторі), але частина необхідних ресурсів для дій в інформаційному просторі (включаючи кіберпростір) залишається та розвивається в межах власне ССпО, які отримують та розвивають можливості для активних дій в кіберпросторі;

для проведення спеціальних операцій міжвідомчого рівня створюється об’єднане ССпО (міжвідомче угруповання ССпО) держави як функціональна структура у складі СОУ;

органи військового управління ССпО ЗСУ мають бути замовником і розпорядником бюджетних та інших ресурсів в інтересах наявності специфічного арсеналу для СпО, враховуючи необхідність прихованих механізмів замовлення, отримання та використання коштів (з дотриманням механізмів  мінімізації корупційних ризиків);

у межах ССпО вирішується питання наявності власних R&D центрів та спроможностей для тестування ОВТ, а також власного малосерійного виробництва окремої номенклатури ОВТ (як варіант, інтегрованого з R&D-спроможностями);

запроваджуються процедури імпорту специфічної номенклатури ОВТ по аналогії з розвідувальними органами.

На рівні системи операцій ЗСУ доцільно розвивати позитивний досвід участі підрозділів спеціальних операцій та спеціального призначення різної відомчої належності в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (далі – АТО) в недалекому минулому. Зокрема, в частині створення міжвідомчого угруповання сил спеціальних операцій як елемента оперативного шикування сил та засобів АТО, яке підтвердило свою ефективність.

Загалом наведені вище положення детально розкриті та обґрунтовані в окремому розділі комплексного дослідження стосовно війн майбутнього, яке проводиться фахівцями «Українського інституту майбутнього» у поточному році

Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.