Український інститут майбутнього -

У контексті поточних подій у безпековому середовищі команда «Українського інституту майбутнього» провела низку мозгових штурмів, фокус-груп та моделювання стосовно ймовірного розвитку ситуації навколо України.

Перш за все, нами окреслено ймовірні етапи розвитку поточної ситуації в контексті російсько-української війни. Щонайменше мова може йти про:

Підготовчий період до так званого «30 денного припинення вогню» (від кількох тижнів до кількох місяців).
Етап «30 денного припинення вогню», який може бути як продовжено, так і зірвано.
Етап перемир’я/припинення воєнних дій.
Етап переговорів про закінчення війни та власне її закінчення (в даному документі не розглядається).

Наразі ми вже знаходимося на етапі реалізації сценарію підготовчого періоду. Його основні елементи:

Невідкладне повне припинення вогню всіма сторонами розглядається як дуже малоймовірний сценарій, більш ймовірне часткове припинення ударів по певних цілях, але навіть станом на 24.03.2025 вони активно продовжуються.

До остаточного завершення переговорного процесу (якщо російська сторона його не зірве в будь-який момент) слід очікувати продовження активних воєнних дій терміном від кількох тижнів до кількох місяців.

З огляду на недавні заяви та коментарі російських посадових осіб, навіть в умовах тиску американської сторони РФ буде намагатися затягувати переговорний процес. Цей час ймовірно буде використано для створення максимально сприятливої для РФ ситуації на момент припинення активних бойових дій. Стосовно територій, то ціль стратегічної наступальної ситуації угруповання ЗС РФ при цьому залишається незмінною —- мова йде про фактичне захоплення регіонів, які РФ на нормативному рівні незаконно включила до свого складу.

Одночасно з підготовкою до наступного етапу —- «припинення вогню» — від російської сторони слід очікувати:

активізацію наступальних дій на сході та максимальний вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей;
відновлення боєздатності військ (сил), які до цього залучалися до бойових дій в Курській області, а в подальшому будуть використані як резерв або спрямовані на посилення угруповань військ на напрямках головних ударів;
при сприятливих для російських військ умовах не виключається також продовження (без пауз) наступальних дій з Курської області та їх продовження на території Сумської області;
створення буферної зони за рахунок української території в Харківській, Сумській та Чернігівській областях;
менш ймовірним, але його також не слід відкидати, є – варіант додаткового наступу на півдні, про що свідчить певна активізація бойових дій на зазначених напрямках.

Щодо питання часових показників дій ЗС РФ:

у поточних умовах – це продовження наступальних дій в існуючому форматі переважно наявними силами;

у весняно-літній кампанії —- накопичення оперативних резервів з подальшим потужним наступом на одному чи кількох напрямках (щонайменше —- це Покровський та Краматорський).

Не менш очевидно, що Росія буде активно та приховано працювати над послабленням переговорної позиції США щодо України, розпалюючи напруженість між Вашингтоном та іншими західними столицями, і водночас продовжувати зусилля з внутрішньої дестабілізації ситуації в Україні.

Загалом у внутрішніх документах російської сторони (за інформацією розвідувальних органів зарубіжних країн) план адміністрації президента США реалізувати мирну угоду протягом 100 днів вважають «неможливим», а також прогнозується, що «мирне вирішення української кризи не може відбутися до 2026 року» – що в цілому збігається з можливостями РФ вести активні воєнні дії без додаткової мобілізації (людських ресурсів, економіки тощо) та при існуючих темпах просування не виключає досягнення щонайменше частини наведених вище цілей щодо захоплення територій.

Основними умовами, які російська сторона буде ймовірно висувати (та вже висуває) для переговорів є:

угода про тимчасове припинення вогню має «враховувати успіхи Росії» на полі бою та «вирішувати безпекові занепокоєння Росії» (тобто фактично усунути «корінні причини» війни: порушення НАТО «зобов’язань» не розширюватися на схід, дискримінацію українським урядом етнічних росіян і російської мови, ЗМІ та культури в Україні тощо). В межах наведеного – вимоги виведення українських військ з тих територійї Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, які російські війська наразі не окупували;
відмова України від членства в НАТО, встановлення обмежень щодо збройних сил (чисельності, переліків озброєння, дислокації тощо);
проведення в Україні виборів, у яких зможуть брати участь проросійські партії;
Росія погоджується не розміщувати свої балістичні ракети середньої дальності «Орешник» в Білорусі, на кордоні з ЄС, водночас США погоджуються не розміщувати нові ракетні системи на континенті;
Росія припиняє постачання зброї в «недружні» США країни, а США (країни-партнери загалом) натомість – припиняють озброювати Україну (водночас слід розуміти, що Європа під таким деструктивним тиском навряд чи припинить надавати військову допомогу Україні, а припинення постачання російської зброї союзникам Кремля на практиці взагалі важко реалізувати та контролювати).

Також РФ не приховує, що без «офіційного визнання суверенітету Росії» над окупованими територіями «дуже ймовірно», що війна відновиться «у середньостроковій перспективі, наприклад, після зміни адміністрації в США».

У будь-якому випадку В. Путін спробує максимально затягувати переговори та терміни досягнення згоди на тимчасове припинення вогню, щоб гарантувати, що його умови «будуть враховані», а ЗС РФ при цьому здійснять максимальні просування по українській території.

Наступний етап отримав умовну назву «Проміжний сценарій». За результатами переговорів в Саудівській Аравії та у разі конструктивного розвитку ситуації основним перехідним варіантом розвитку подій залишається так званий проміжний сценарій (30-денне припинення вогню).

Здійснення сценарію можливе:

при згоді РФ (оскільки українська сторона вже надала принципову згоду на його реалізацію);
з урахуванням/пошуком компромісу стосовно умов, які висуваються РФ (ураховуючи цілеспрямовано високу планку таких умов за прикладом результатів телефонної розмови Д. Трампа та В. Путіна, тобто їх неприйнятність в існуючому вигляді);
через певний час (при оптимістичному варіанті – також від кількох тижнів до кількох місяців);
при наявності механізму верифікації дотримання умов сторонами війни;
при вирішенні проблеми/питання обмежень для воюючих сторін на тлі заяв/планів продовження оборонної підтримки третіми сторонами (постачання ОВТ).

Головним досягненням такого сценарію може бути 30-денна пауза стосовно збройного насильства, що після трьох років агресії вже є безумовним досягненням та сигналом надії. Інші заходи (звільнення полонених тощо) є додатковими позитивними опціями.

При конструктивному розвитку подій протягом 30 днів можуть бути створені умови для:

продовження терміну припинення вогню;
проведення переговорів стосовно припинення воєнних дій (власне перемир’я);
формування мінімально необхідних гарантій дотримання заходів таких умов та їх верифікації;

При розгляді проміжного сценарію слід ураховувати певні норми права. Зокрема, у Законі України «Про правовий режим воєнного стану» в статті 7 визначено порядок припинення та скасування воєнного стану, а саме:

воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено;
до закінчення строку, на який було введено воєнний стан, та за умови усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності Президент України може прийняти указ про скасування воєнного стану на всій території України або в окремих її місцевостях, про що має бути негайно оголошено через медіа.

Тобто по формальних ознаках термін припинення дії правового режиму воєнного стану в державі наразі встановлено 09 травня 2025 року. Також очевидно, що відсутні підстави вважати, що як до, так і після вказаної дати будуть усунені загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності. Таким чином, відмова від правового режиму воєнного стану до 09.05.2025 в подальшому створює негативні правові наслідки для керівництва держави. Непродовження воєнного стану також викликає питання, оскільки наразі держава функціонує в умовах дії значної кількості нормативних актів, розроблених або доопрацьованих під чинник воєнного стану. Одночасне та швидке припинення їхньої дії також є проблемним.

Довідково: Згідно заяви В. Зеленського з цього приводу, скасовувати воєнний стан та проводити вибори в Україні будуть після закінчення війни. У разі оголошення тимчасового перемир’я буде готуватися план завершення війни і відбуватиметься його поетапне виконання, яке призведе до закінчення війни. Після цього вже буде скасування воєнного стану та вибори в Україні.

Водночас РФ та Україна використають зазначений часовий проміжок для нарощування сил, їх перегрупування, підготовки до ведення подальших операцій (бойових дій).

Результатом впровадження зазначеного так званого «Перехідного сценарію» має стати створення умов та перехід до реалізації одного з наведених нижче основних сценаріїв (або їх варіантів, які в даному документі не наводяться).

Основними сценаріями на шляху досягти перемир’я/припинення воєнних дій визначено:

сценарій 1: Ситуація залишається без принципових змін;

сценарій 2: Перемир’я/припинення воєнних дій, але без закінчення війни;

сценарій 3: Цивілізований мир;

сценарії «чорного лебедя».

Стосовно сценарію ситуації без принципових змін

РФ імітує переговорний процес зі США та затягує час, але оскільки умови російської сторони є неприйнятими та на певному етапі США (Д. Трамп) перестають виглядати в очах світу у ролі ефективного переможця/миротворця — діалог припиняється. З боку США вводяться нові санкції проти РФ.

Варіантом сценарію є також настання короткочасного перемир’я, яке може бути зірвано і ситуація повертається у «вихідне положення».

Російсько-українська війна – продовжується на виснаження та фактично на взаємне знищення (хоча стосовно РФ для західних країн цей сценарій є небажаним через російський ядерний потенціал та низку інших чинників). Власне воєнних шляхів для швидкої та однозначної перемоги будь-якої зі сторін – не вбачається. Через залучення третіх сторін обидві воюючі сторони отримують ресурси, але США в залежності від поведінки РФ/України можуть як припинити оборонну допомогу Україні, так і продовжити/посилити її надання.

У наведених умовах США – продовжує реалізацію «порядку денного» чинної адміністрації, в якому Україна не є пріоритетом (в очах Д. Трампа, його команди, значної частини американського суспільства – ми — «проблемна країна третього світу»). Поточний інтерес до нас обмежується переважно необхідністю отримати іміджеві «дивіденди» від «вирішальної ролі щодо припинення війни» (така потреба реально існує в контексті «успішних» перших 3-6-12 місяців при владі нової команди), економічної вигоди (теми корисних копалин та продажу нам ОВТ замість їх безоплатної передачі), отримання доступу до нових технологій військового/подвійного призначення (Україна їх набула під час війни, але вони навіть у власній державі наразі неоцінені).

Західні країни – зосереджені на власних пріоритетах, акцент на – захист від РФ, протидія деструктивній поведінці керівництва США, поточні виклики/кризи (клімат, міграція, соціальні/економічні проблеми тощо). Допомога Україні триває, але покриває лише частину (орієнтовно 30%) оборонних потреб.

Російська Федерація – В. Путін утримує владу в рамках можливостей власного фізичного стану (сюди також входить питання пошуку/просування наступників), внутрішня ситуація (економіка, соціальна сфера тощо) — тут без оптимізму, але ресурси на війну без необхідності додаткової мобілізації достатні до 2026 року включно. Протестний потенціал в РФ виявляється та придушується на початковому етапі, еліти та суспільство неготові/неспроможні на зміну системи влади та новий суспільний договір. Водночас зовнішня ізоляція сприяє проєктам імпортозаміщення, розвитку економіки без залежності від зарубіжних країн загалом, часткову переорієнтацію галузей з зовнішніх на внутрішній ринки, розвитку спроможностей забезпечити бюджет без опори на експорт енергоносіїв тощо. В зовнішньополітичній сфері РФ зробить потужні спроби діалогу/співпраці поза межами Західної Європи та США на тлі одночасних деструктивних дій у відношенні до західних країн.

КНР, Туреччина, інші потужні «гравці» – знаходяться над ситуацією в Україні, отримують свої «дивіденди» та просувають свої інтереси.

Прогнозований результат стосовно зарубіжних країн:

У короткостроковій перспективі (2025 та частково 2026 роки) –вигодонабувачами ситуації стають переважно РФ та КНР. Але США програють лише в інформаційному/репутаційному плані як неспроможні закінчити війну (водночас в економічному плані для США залишаються можливості заробляти на цій війні). Значний тягар підтримки України лягає на західні країни-партнери.

У середньостроковій перспективі – негатив ситуації починає «гру» проти РФ, США та європейської спільноти.

У довгостроковій перспективі і – програють всі. Зокрема, через відсутність єдності, випереджувальної співпраці на тлі спільних викликів/загроз для людства (клімат, занепад в країнах «третього світу», епідемії, міграція, неконтрольоване поширення технологій для деструктивних цілей, цивілізований/справедливий доступ до ресурсів).

Також слід брати до уваги, що до війни прямо або опосередковано залучені «гравці», які мають зокрема доступ до ядерної зброї/зброї масового ураження, високоточних далекобійних засобів ураження. У межах даного сценарію не слід виключати ситуацію, при якій відбудеться «ядерна ескалація» та буде перейдено умовний поріг стримування від її використання.

Виклики наведеного сценарію для України

Головні ризики для України: Будь-яка тривала війна проти держави з значно більшими ресурсами є несприятливим варіантом (детально в даному документі не розкривається). Також на початковому етапі даного сценарію (поки триватимуть переговорні процеси) РФ буде вимагати з боку України поступок, які українська сторона не може собі дозволити. Ймовірно США збільшать тиск на Україну з метою примушення нас до переговорів та більших поступок.

Головне завдання для України: На етапі, поки у США не закінчиться «терпіння» у переговорах з РФ – вистояти перед тиском РФ, США інших чинників, вести балансування на межі можливого не переходячи власних «червоних ліній», демонструючи конструктивний діалог, виграючи час, використовуючи арсенал дипломатії (включно з публічною дипломатією), спецслужб, дій в інформаційному просторі, залучення європейських партнерів для урівноваження тиску (іншими словами в перекладі з військової термінології – «маневрена оборона по рубежах там, де відступ/уступки можливі, за «червоними лініями» оборона за принципом «ні кроку вперед»).

З цією метою необхідні заходи:

організація оборони держави в межах наявних можливостей/підходів з одночасним формуванням/набуттям нових рішень/опцій. В даному випадку – пошук та реалізація візії/стратегії/плану «Оборона 2.0» (визначаючи оборону держави у значенні, наведеному у статті 1 Закону України «Про оборону України»);
сформувати та просувати набір опцій для США/РФ, щодо яких можливий «торг» та (стосовно США) – стратегія «Win-Win»;
набути додаткових опцій/аргументів, тобто підвищити планку переговорних спроможностей (наприклад: удари по РФ, утримання територій в РФ, нові рейдові дії/спеціальні операції на територію РФ, припинення логістики на Крим, тощо);
невідкладне набуття спроможностей/альтернатив компенсувати припинення зарубіжної допомоги у воєнній сфері (наприклад, щодо ОПК – щонайменше спільні проєекти з європейськими виробниками ОВТ тощо);
комунікація з суспільством для підвищення консолідації, внутрішнього порогу реагування на тиск/загострення ситуації (як з боку РФ, так і з боку США).

Стосовно сценарію ситуації перемир’я/припинення воєнних дій, але без закінчення війни

Результатом стає ситуація «замороженого конфлікту» (як варіант за прикладом Корейського півострова в сучасному варіанті «виконання»). Слід ще раз наголосити, що РФ використає час до настання перемир’я для захоплення нових територій – створення буферної зони за рахунок частини Чернігівської, Сумської та Харківської областей, виходу на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей (безумовно, лише в межах наявних спроможностей), розширення зони окупації в Запорізькій та Херсонській областях для отримання гарантованого коридору з Кримом.

Де-факто частина територій України залишаються окупованими. Де-юре Україна та цивілізований світ не визнають захоплені території російськими, але декларують переважно дипломатичний шлях їх звільнення.

Російська Федерація : позиції режиму В. Путіна зміцнюються. РФ отримає паузу на зміцнення, відновлення спроможностей для відновлення воєнних дій/продовження війни. Решта характеристик ситуації в РФ – в межах першого сценарію, але по найбільш оптимістичному варіанту. В зовнішньополітичній сфері РФ продовжить спроби діалогу/співпраці поза межами Західної Європи та США на тлі одночасних прихованих деструктивних дій у відношенні до західних країн.

РФ офіційно включає «нові» території до свого складу (на додаток до тих територій, які вже «включені»). Також РФ починає проєкти відновлення/відбудови ТОТ для створення «картинки успіху/перемоги» для визначених цільових аудиторій.

У межах сценарію РФ отримує часткове зняття/послаблення санкцій, що певним чином сприятиме покращенню ситуації у фінансово-економічній та суспільно-політичній сферах.

Одночасно РФ продовжує нарощувати воєнний потенціал (як власне військову складову, так і супутні сфери – економіку, науку, технології, людський капітал тощо), який (на думку російського керівництва) має бути достатнім для:

набуття/утримання суб’єктності на рівні світового лідера/центру сили на одному рівні з США та КНР;
поновлення агресії РФ проти України з метою повного досягнення цілей війни (ураховуючи лише часткове їх досягнення з боку РФ станом на весну 2025 року на тлі обмеження власних ресурсів та спротиву української сторони);
забезпечення реалізації геополітичних планів стосовно інших країн (наприклад, Балтії тощо) (зазначене розкрито в прогнозах низки зарубіжних розвідувальних органів і детально описано в щотижневих/щомісячних аналітичних оглядах/аналізах воєнної сфери УІМ).

РФ продовжує імітувати подальший конструктивний діалог зі США (що цілком влаштовує адміністрацію Д.Трампа і дозволяє відчувати себе переможцем). З боку США, а в перспективі – і з боку країн Європи зменшуються санкції, започатковуються/відновлюються проєкти співпраці.

На визначеній лінії бойового зіткнення створюється буферна зона (на жаль, на українській території). У буферній зоні безпеку гарантують військові та поліцейські контингенти зарубіжних країн (можливо, під егідою міжнародних організацій – ООН, ЄС, ОБСЕ тощо). Періодично можливі провокації та порушення режиму перемир’я. Нанесення ударів з боку третіх країн по РФ у випадку порушення нею умов перемир’я – вкрай малоймовірне, незважаючи на поточні заяви/декларації стосовно наведеного.

Загалом агресор не отримує суттєвого покарання та певного рівня шкоди від встановлення перемир’я, що спонукає російську сторону до подальших деструктивних/агресивних дій.

США: продовжуютє реалізувати «порядок денний» чинної адміністрації – отримання максимальної компенсації за підтримку України (просування інтересів американських компаній, доступ до ресурсів та технологій військового/подвійного призначення тощо). У випадку виходу України та РФ за межі «правил гри», одноосібно «встановлених» адміністрацією Д. Трампа – поєднання методу «батога та пряника» в притаманному йому стилі.

Західні країни: ситуація щодо європейських союзників– без принципових змін, вони продовжують зосереджуватисяна власних пріоритетах. Ймовірні акценти — захист від РФ, протидія деструктивній поведінці нинішнього керівництва США, поточні виклики/кризи (клімат, міграція, соціальні/економічні проблеми). Допомога Україні триває, але може обмежуватися лише цивільними проєктами. Можливео розширення інвестицій, спільних проєктів (зокрема, по лінії ОПК) , але за умови сприятливих безпекових чинників.

КНР, Туреччина, інші потужні «гравці»: – продовжують знаходитися над ситуацією в Україні, отримуючи при цьому свої «дивіденди» та просуваючи власні національні інтереси.

Виклики наведеного сценарію для України

Стосовно суспільно-політичної сфери: суспільно-політична обстановка в державі залишається складною. На суспільство продовжують потужно впливати негативні чинники війни на тлі обмежених можливостей держави щодо їх мінімізації. РФ та внутрішні антиукраїнські сили намагатимуться розхитати ситуацію до рівня дестабілізації. Зростає напруженість між політичними силами/політична конкуренція. Активно просувається тема виборів, але навіть у випадку їх проведення за відсутності суспільного договору в державі не виключається політична криза в найближчі 2-3 роки

Стосовно економічної сфери варте уваги бачення Нацбанку, викладене в Інфляційному звіті, у якому аналізуються ризики, які можуть вплинути на макропрогнози, а також наявні окремі дослідження «Українського інституту майбутнього» за напрямком економічних програм, тому в поточному документі тема детально не розкривається.

Загалом відновлення економіки триватиме, хоча й буде обмеженим через наслідки війни. Воєнні ризики для України зберігаються на тлі геополітичної напруженості у світі. Водночас є ймовірність того, що зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на досягнення домовленостей щодо миру для України реалізуються в близькій перспективі.

У даному контексті Національний банк України оцінив ймовірність швидкого завершення активних бойових дій, визначивши її на рівні менше ніж 15%

Зазначається, що «Воєнні ризики для України зберігаються на тлі геополітичної напруженості у світі. Водночас є ймовірність того, що зусилля міжнародної спільноти, спрямовані на досягнення домовленостей щодо справедливого та тривалого миру для України, реалізуються в близькй перспективі».

Водночас команда «УІМ» звертає увагу на вплив сценарію на оборонну сферу та ОПК держави. Не виключається встановлення низки обмежень для України стосовно Сил оборони України та, відповідно, функціонування/розвитку ОПК, створення/виробництва ОВТ, ВТС з іншими країнами.

Довідково: У контексті найбільш несприятливих сценаріїв стосовно України за результатами переговорів та в результаті тиску третіх сторін можуть бути визначені певні обмеження для СОУ та, відповідно, ОПК (як окремі, так і їх сукупність) щодо:

складу, положення, чисельності та характеру діяльності Сил оборони України;
наявності певної номенклатури ОВТ та їх кількості в бойовому складі;
місць розміщення/дислокації певної номенклатури ОВТ;
розроблення та/або виробництва певних видів ОВТ;
можливості отримання зарубіжної матеріально-технічної допомоги з певної номенклатури озброєння або її припинення взагалі;
доступу до певних технологій та/або комплектуючих військового та подвійного призначення;
проєктів оборонної співпраці з іншими країнами (зокрема, створення спільних підприємств на українській території).

Також може бути присутня вимога допуску спостерігачів/контрольних груп для верифікації дотримання обмежень в місця розроблення, виробництва та утримання ОВТ, що повністю скомпрометує впроваджені під час війни заходи безпечного виробництва ОВТ.

З урахуванням наведеного, вже зараз пріоритетним завданням держави має стати виключення з порядку денного переговорів взагалі або щонайменше мінімізація зазначених вище обмежень.

Відбудеться загальне зменшення рівня оборонних витрат на закупівлю ОВТ в контексті об’єктивних бюджетних обмежень ув державі, ураховуючи ймовірну динаміку зменшення іноземної допомоги. Очікується зміна/уточнення пріоритетів ув закупівлі ОВТ (щонайменше ву напрямку створення потенціалу/спроможностей для неядерного стратегічного стримування та високоточного дальнього ураження) з одночасним зменшенням обсягів потреб СОУ в певних зразках ОВТ (наприклад, в ударних БпЛА-камікадзе, які є фактично розхідним матеріалом). Значна номенклатура зразків ОВТ та їх загальна кількість, які після завершення бойових дій потребуватимуть технічного обслуговування/ремонту, спонукає до направлення великої частини ресурсів на їх відновлення/утримання.

Стосовно впливу зарубіжних країн на ситуацію в Україні:

Фінансова підтримка України за рахунок заморожених російських активів може припинитися або бути обмежена.

Як варіант наведеного через залучення третіх сторін РФ та Україна отримуватимуть оборонну допомогу, але США в залежності від поведінки РФ можуть як припинити оборонну допомогу Україні, так і продовжити її надання. Слід очікувати зменшення/припинення фінансування окремих проєктів (зокрема, формату «данської моделі» та її аналогів включно), а також припинення/обмеження постачання запасних частин, комплектуючих, послуг по обслуговуванню і ремонту або зміни умов їх надання (зростання вартості тощо). Слід очікувати перерозподіл ресурсів з підтримки власне України на утримання багатонаціонального «миротворчого контингенту» в Україні та режиму припинення вогню загалом (у випадку прийняття такого рішення).

Відбудеться активне просування зарубіжними партнерами власних виробників, продукції ОПК, послуг по обслуговуванню/ремонту ОВТ в Україні (включно з використанням інструментів політичного/дипломатичного лобіювання) на тлі об’єктивного зменшення обсягів ринку (ураховуючи факт будівництва в Україні низки виробничих потужностей іноземних підприємств ОПК).

Розпочнеться (власне кажучи, воно вже триває, але значно посилиться) виведення людського капіталу, технологій, перспективних проєктів українського ОПК тощо за кордон, активне ведення зарубіжними країнами технічної розвідки.

Загостриться конкурентна боротьба (включно з лобіюванням на урядовому рівні) щодо недопущення/обмеження участі структур українського ОПК в експорті українського ОВТ на зарубіжних ринках.

Водночас навіть ув таких умовах Україна має простір для маневру, основним чинником якого є розвиток власної економіки, драйвером якої наразі вже є ОПК із залученням допомоги європейських партнерів, які продовжують демонструвати свою підтримку Україні. З огляду на загрозу відновлення воєнних дій також постає завдання створення потенціалу стримування та реагування на стратегічному рівні.

Водночас в умовах обмежень залишається також висока ймовірність несприятливих сценаріїв розвитку ОПК, при яких більший шанс на виживання та розвиток будуть мати переважно великі підприємства та/або підприємства, які мають диверсифікацію виробництва, виробництво продукції подвійного призначення, вихід на іноземні ринки або спільні проєкти з зарубіжними партнерами. Водночас потребуватимуть державної допомоги сотні підприємств (переважно малого/середнього бізнесу), у тому числі ті, що мають унікальні технології/потенціал/напрацювання в сфері ОВТ, але будуть змушені закриватися.

Також в будь-якому випадку мова має йти про використання за допомогою держави вікна можливостей щодо реалізації потенціалу ОПК на зарубіжних ринках, що є можливим виключно при системній підтримці держави (на тлі можливих конфліктів в різних регіонах світу, посилення протистояння між окремими державами, наприклад США та КНР, нестабільності в Африці та Близькому Сході тощо).

Загалом у наведених вище умовах мова фактично йде не тільки про підтримку/розвиток ОПК, а про завдання «порятунку» галузі через комплекс заходів, як превентивних, так і тих, які мають бути виконані після припинення воєнних дій.

Довідково: В даному контексті системними стратегічними рішенням з боку держави мають бути:

прогнозування та заповнення прогалин у забезпеченні СОУ з номенклатури ОВТ, які виникнуть після припинення воєнних дій/завершення війни та/або зменшення постачання від партнерів;
підтримання потенціалу підприємств ОПК для забезпечення поточних та перспективних потреб СОУ;
випереджувальне створення умовного «реєстру перспективних проєктів та підприємств» та планування заходів їх підтримки, наприклад, через мобілізаційні завдання з фінансовим забезпеченням від держави;
у випадку скорочення замовлень та фінансування -— збереження виробничого потенціалу з ключових напрямків, зокрема шляхом консервації потужностей та визначення мобілізаційних завдань для економіки загалом та конкретних підприємств ОПК;
розвиток спроможностей досліджень та розробок ОВТ, в першу чергу в державному секторі, які дозволять у випадку необхідності надати перспективні розробки для їх масштабування та збільшення оборонного потенціалу держави;
розвиток/підтримка критичних технологій та інновацій, які забезпечують створення та виробництво перспективних озброєнь;
пріоритетна підтримка виробництва номенклатури ОВТ для неядерного стратегічного стримування та високоточного дальнього ураження;
підтримка політичними, дипломатичними та економічними інструментами виходу продукції ОПК на міжнародний збройний ринок.

Найбільш доцільним варіантом заходів на такі виклики є формат проактивного/превентивного реагування, тобто реалізація рішень щодо створення зразків ОВТ, які будуть перевагу над противником у відповідних сферах протиборства та типах ОВТ. Або, іншими словами, будуть формувати своєрідний «порядок денний»/«правила гри» на полі бою.

Таким чином, у випадку припинення воєнних дій/закінчення війни за несприятливих умов для України виникає додатково завдання не тільки підтримки/розвитку ОПК, а потреба в «порятунку» галузі через комплекс заходів, як превентивних, так і тих, які мають бути виконані після припинення воєнних дій (збереження виробничого потенціалу з ключових напрямків, розвитку спроможностей досліджень та розробок ОВТ, підтримки критичних технологій та інновацій, які забезпечують створення та виробництво перспективних озброєнь, підтримки виходу продукції ОПК на міжнародний збройний ринок тощо).

Прогнозований результат реалізації сценарію:

У короткостроковій перспективі (2025 та частково 2026 роки) —- вигодонабувачами стають всі сторони, як учасники війни, так і треті країни. Водночас значний тягар навантаження щодо розвитку ситуації лягає на власні ресурси/сили України. Питання членства в НАТО знімається з порядку денного або відтерміновується.

У середньостроковій та довгостроковій перспективі – ситуація все більше грає проти США, Європи та України через існування потенційних та реальних загроз з боку РФ. Також продовжується дія чинників, зазначених в сценарії 1 (відволікання уваги та ресурсів світової спільноти від спільних викликів/загроз: клімат, занепад в країнах «третього світу», епідемії, міграція, неконтрольоване поширення технологій для деструктивних цілей, цивілізований/справедливий доступ до ресурсів).

Стосовно сценарію цивілізованого миру

Зазначений сценарій хоч і є найбільш сприятливим, але в даних умовах через значні розбіжності інтересів зацікавлених сторін залишається вкрай малоймовірним, тому детально не розглядається.

Водночас його реальність зростає в довгостроковій перспективі, тому на експертному рівні вже зараз потребує опрацювання та випереджувального планування /проведення низки заходів, які сприятимуть його настанню.

Стосовно сценаріїв «чорного лебедя»

Варіантами таких сценаріїв можуть бути:

агресія КНР проти Тайваню, КНДР проти Південної Кореї тощо, що однозначно переключить увагу/ресурси США, які мають власні інтереси та зобов’язання перед союзниками/партнерами в наведеному регіоні;
поновлення воєнних дій на Близькому Сході (вже фактично відбулося) з їх трансформацією в повномасштабну війну за участю низки країн;
перехід до застосування ядерної зброї в контексті російсько-української війни або поза нею (КНДР, Іран тощо);
деструктивні практичні дії США щодо Канади, Гренландії, Панами тощо які «перемкнуть» увагу/ресурси міжнародної спільноти від України;
кліматичні катаклізми, епідемії, техногенні аварії/катастрофи (за прикладом аварії на ЧАЕС), вихід певних технологій з-під контролю людини тощо.

Насправді, наведене вже важко віднести до сценаріїв «чорного лебедя», оскільки вони більш– менш описані та проаналізовані. Водночас повний перелік таких сценаріїв не є предметом викладення в даному документі.

Слід розуміти, що будь-який варіант сценарію «чорний лебідь» також може стати результатом прихованого/потужного керованого впливу ззовні «непричетної» третьої сторони, яка має зацікавленість в такому сценарії (теза детально не розкривається, але є напрямом для окремих досліджень/дискусій стосовно таких можливостей для України).

Командою експертів «УІМ» визначені ймовірності наведених сценаріїв станом на 18.03.2025:

Сценарій 1: Ситуація без принципових змін – 35-45%.

Сценарій 2: Перемир’я/припинення воєнних дій, але без закінчення війни – 45-55%.

Сценарій 3: «Цивілізований мир» – наразі 5-10% (з можливістю зростання в довгостроковій перспективі).

Сукупність сценаріїв «чорного лебедя» – 5-10% (включаючи сценарії «керованого чорного лебедя», наприклад як стратегічної спеціальної операції з боку України) (в даному документі не розкриваються).

Окремі коментарі щодо прогнозів

Наведені вище прогнози є обмеженими, оскільки розроблені з урахуванням об’єктивного припущення, згідно якого Україна наразі не є в повній мірі повноправним та сильним суб’єктом формування та реалізації наведених сценаріїв. Іншими словами, наша держава частково є суб’єктом, а частково залишається об’єктом при вирішальній ролі інших сторін.

Наведене підтверджує свідомо програшна (фактично – принизливо– прохальна) протягом тривалого часу риторика української сторони – «нічого про Україну без України».

Вирішення проблеми може включати еволюційний та революційний варіанти:

еволюційний варіант – поступове набуття спроможностей більш-менш рівноправного партнера (фактично воно триває, але без явних переваг і здобутків через обмеження наявних інструментів досягнення таких спроможностей);

революційний варіант («Outside the Box») —- набуття спроможності самостійно брати участь у формуванні світового порядку денного – кардинальна зміна політики/риторики і максимальна відмова від рішень, політик, стратегій, самообмежень (та відповідних наративів), які є програшними і спонукають опонентів до «торгів».

З цією метою до порядку денного включаються (наведено лише окремі приклади, повний перелік в документі не розкривається):

національний шлях забезпечення безпеки держави (пріоритет – не членство в воєнно-політичних союзах, а безпекові гарантії на двосторонній основі, не наполягаємо через приниження на вступі в НАТО, а набуваємо рівня, коли сформується черга бажаючих нас там бачити);

знімаємо з себе без’ядерний статус/зобов’язання;

виходимо з обмежень режиму контролю над ракетними та іншими технологіями;

започатковуємо/розвиваємо спільні/взаємовигідні проекти з КНР, Туреччиною, іншими потужними «гравцями», формуючи набір альтернатив;

розвиваємо технології стратегічного стримування/гарантованого удару у відповідь/відплати.

Частково підґрунтям для успіху такого варіанту є наявні здобутки держави, особливо стосовно формування громадянського суспільства, його запиту на зміни, потужний сектор безпеки та оборони, значний рівень розвитку у сфері оборонних інновацій/технологій, ОПК тощо (які мають стати генераторами змін в інших сферах економіки).

Об’єднуючим підґрунтям для наведеного має стати проєкт «Україна 2.0» (ураховуючи, що всі попередні «версії» України були намаганнями балансувати між центрами сили/сильними геополітичними гравцями за рахунок власної суб’єктності). В межах проєкту «Україна 2.0» закінчення війни стає не метою, а інструментом формування майбутнього України, при якому поточна ситуація сприймається як чинник консолідації суспільства, мотиватор змін, вікно можливостей. Для розроблення такого проєкту є доцільним використання низки позитивних «кейсів» за прикладами інших країн: Ізраїлю, Сінгапуру, Фінляндії тощо (не є предметом розгляду в даному документі).

Реалізація такого підходу можлива за наявності колективного лідерства та наявності агентів змін, яким притаманна розкіш мати цінності, переконання, мислення, візію тощо рівня Шарля де Голля, Карла Г. Маннергейма, засновників та лідерів сучасного Ізраїлю тощо. Одночасно – існує потреба позбавлення на рівні колективної свідомості ілюзій, що «умовний Трамп» (чи будь хто інший) принесе нам мир/перемогу. У будь-якому випадку світ підтримає того, хто бореться і перемагає.

«Критикуючи-пропонуй»

Команда «УІМ» не залишається осторонь подій навколо нашої держави та вбачає свою роль та місце стосовно наведеного:

Участь у формуванні та просуванні візії майбутнього України та шляхів її реалізації;
Формування пропозицій для керівництва держави, його інформаційно-аналітична підтримка загалом (за згодою);
Збір/формування та оприлюднення оцінок, сценаріїв, прогнозів з метою формування конструктивних альтернатив та попередження/уникнення хибних рішень/дій з боку уповноважених осіб/державних органів;
Консолідація українських ГО аналітичного спрямування та спільне просування бачення щодо доцільного порядку денного для України (зокрема, спільні конференції, круглі столи тощо);
Взаємодія (спільні проєкти/ініціативи) з зарубіжними «NGO» аналітичного спрямування, медіа, лідерами громадської думки та професійним експертним середовищем та, за їх участю, просування проукраїнських наративів/порядку денного;
Інформування суспільства про події та варіанти їх розвитку як чинник протидії деструктивному інформаційному впливу інших країн/внутрішніх «гравців».

Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.

UIF

Анатолій Амелін та Сергій Галушко

«Український інститут майбутнього»