У попередній частині нашого дослідження ми проаналізували проблеми та труднощі реінтеграції, з якими стикаються ветерани в Україні. Для того, щоб оцінити соціально-економічні наслідки і сформувати релевантну відповідь на ці виклики у вигляді концепції нової ветеранської політики, ми, спільно з представниками ветеранських спільнот, провели сценарний аналіз розвитку ситуації в Україні.

Український Інститут Майбутнього спільно з Всеукраїнською профспілкою захисників України, спортсменів та працівників сфер, Асоціацією підприємців – ветеранів АТО та Фондом “Сталеві” продовжує роботу над дослідженням щодо розробки концепції ефективної ветеранської політики та оцінки економічних наслідків.

У попередній частині нашого дослідження ми проаналізували проблеми та труднощі реінтеграції, з якими стикаються ветерани в Україні. Для того, щоб оцінити соціально-економічні наслідки і сформувати релевантну відповідь на ці виклики у вигляді концепції нової ветеранської політики, ми, спільно з представниками ветеранських спільнот, провели сценарний аналіз розвитку ситуації в Україні.

Для того, щоб спрогнозувати можливі траєкторії розвитку ситуації в Україні у найближчі 3–5 років — зокрема, впливу реінтеграції ветеранів на суспільство, людський капітал, економіку — ми побудували чотири сценарії.

Для побудови сценаріїв використовувалися дві осі прогнозування:

  • Горизонтальна вісь стосується стану державної ветеранської політики – її наявності або відсутності.
  • Вертикальна вісь  – готовності суспільства до змін (від суспільної апатії та інфантильності до активного запиту на трансформації, справедливість і оновлення соціального договору).

Перетин цих осей дає чотири базові сценарії:

Сценарій 1. «Буревісник» — відсутність ефективної ветеранської політики, але зростаюча готовність суспільства до змін. Найбільш імовірний сценарій, в якому ветеранська спільнота стає рушієм суспільної трансформації, попри відсутність системної підтримки з боку держави.

Сценарій 2. «Колапс» — найгірший варіант: і ветеранська політика провалюється, і суспільство залишається інертним. У такому випадку формується вибухонебезпечне середовище, в якому зростає ризик соціального розпаду, криміналізації, економічної стагнації, загроза національній безпеці і ризик втрати державності.

Сценарій 3. «Болото» — інерційний сценарій, а також це точка, де ми знаходимося зараз. Державна ветеранська політика начебто є, але суспільство не готове її сприймати чи активно в ній брати участь. Результатом стає застій: можливості є, але реальних змін не відбувається, а частина ветеранів залишається ізольованою.

Сценарій 4. «Гармонійний розвиток» — найоптимістичніший сценарій: і політика ефективна, і суспільство готове до змін. Такий сценарій дозволяє повною мірою реінтегрувати ветеранів, зберегти людський капітал та стимулювати економічний і соціальний розвиток.

Ймовірність реалізації сценаріїв визначалася шляхом голосування учасників стратегічних сесій, як середнє арифметичне значення.

Сценарій №1. «Буревісник» – найбільш ймовірний сценарій

Ймовірність: 50%

  • Незалежно від того, як розвиваються сценарії війни, з фронту повертається все більше людей (навіть якщо активна фаза бойових дій триває довго, люди повертаються через важкі поранення, інвалідність тощо).
  • Йдеться про сотні тисяч військових, які повертаються додому – не лише з перемогами, а й з тягарем нової реальності:
    • Проблеми зі здоров’ям (як фізичні, так і психологічні)
    • Різке скорочення доходу
    • Нерозуміння, «що робити далі і куди рухатися»
    • Відсутність системної підтримки 
  • Їм доводиться вирішувати ці виклики сам на сам.
  • Незалежно від політичної ситуації в країні, зміни чи збереження еліт, фази війни, в Україні відсутня дієва ефективна програма реінтеграції ветеранів. Вона є лише на папері. А насправді ветеранська політика не виконує своїх функцій. За гарними стратегіями та KPI – реальність, яка все знецінює. На місцях виконання стратегій – брак фаховості, байдужість, бюрократія, корупція. Люди, які мають втілювати зміни, часто некомпетентні, непрофесійні або навіть працюють «за вдячність». Тому цифри залишаються в звітах, а не в житті.
  • Процеси надання статусу ветерана, пільг, доступу до реабілітації вкрай ускладнені, а заходи – часто не відповідають реальним потребам ветеранів. Особливо вразливими залишаються ветерани з інвалідністю, які опиняються в умовах тотального дефіциту інклюзивності, допомоги, супроводу.
  • Більшість ветеранів почуваються знеціненими, процес реінтеграції для них відчувається як «виклик для гідності».  
  • Багато ветеранів мають проблеми із фізичним та/або психічним здоров’ям, які ніяк не вирішуються на державному рівні (через брак лікарів, реабілітологів, психотерапевтів, відсутність місць в медичних закладах, реабілітаційних центрах, дефіцит фінансування, слабкий рівень організації тощо)
  • Відсутність системної психологічної допомоги призводить до посилення проявів ПТСР, поширення депресій, тривожних розладів, зростанні рівня залежностей, самогубств. Волонтери, ветеранські рухи та окремі бізнес-ініціативи намагаються допомогти з вирішенням цих проблем, але їхні ресурси обмежені і не здатні охопити таку кількість людей. У більш віддаленому майбутньому проблеми з фізичним та психічним здоров’ям ветеранів стануть системними, породжуючи додаткове навантаження на родини, бюджет, охорону здоров’я. Прогалини в реабілітації у післявоєнному переході призведуть до втрат людського капіталу через самогубства, насильство, хронічні хвороби у тривалій перспективі.
  • Економічна реінтеграція ветеранів також відбувається складно. Фінансові труднощі охоплюють більшість ветеранів, які при поверненні до цивільного життя втрачають стабільні доходи. Часто вони не можуть або не хочуть повернутись на попереднє місце роботи, очікують вищу заробітну плату або адаптовані умови праці, але натомість стикаються з упередженим ставленням роботодавців і колег. Відсутність реабілітації та підтримки перешкоджає повноцінному поверненню до праці.
  • Великий бізнес реалізує програми підтримки ветеранів, проте ці ініціативи залишаються точковими – масштаби проблеми значно перевищують їхню спроможність. Середній і малий бізнес часто не має ресурсу адаптувати робочі місця або працювати з психоемоційними викликами.
  • Розвиток ветеранського бізнесу перебуває на дуже слабкому рівні, оскільки держава не створює стимули для підприємницької діяльності ветеранів, а банки та інші фінансові організації не надають ветеранам позики через існуючи упередження, стигматизацію ветеранів та взагалі високі ризики.
  • Утворюється структурне безробіття: при дефіциті кадрів в країні ветерани залишаються поза ринком праці.  Замість того щоб створювати додану вартість і забезпечувати економічне зростання, вони стають тягарем для бюджету. Зростання соціального навантаження на державний бюджет змушує чиновників підвищувати податки, посилюється тиск на платників податків. Це викликає обурення, особливо у малого і середнього бізнесу, який і без того знаходиться на межі виживання.
  • Десятки або навіть сотні тисяч людей (переважно чоловіків) з військовим досвідом опиняються на узбіччі соціально-економічного життя. Безробіття, ізоляція, психологічні розлади і фінансові зобов’язання (зокрема непогашені кредити) поглиблюють кризу.
  • Формуються передумови для розвитку криміногенної обстановки в країні і особливо в регіонах (люди з бойовим досвідом та зброєю в руках в умовах різко знижених доходів та відсутності допомоги з боку держави), створюється сприятливе середовище для виникнення неформальних угрупувань, які можуть діяти поза правовим полем або на межі закону. Це призводить до ще більшого зростання видатків на забезпечення громадського порядку.
  • Сприйняття ветеранів у суспільстві погіршується через випадки, коли люди стають свідками протиправної поведінки колишніх військових. Це призводить до розчарування, негативного ставлення та ще більшого знецінення ветеранів, впливаючи в подальшому на їхній психоемоційний стан.
  • Посилюється відтік людей з країни на фоні загальної небезпечної ситуації, чуток, нагнітання ситуації, загального неврозу. Погіршується демографічна ситуація.
  • На цьому тлі держава не здійснює ефективної комунікації ані з ветеранами, ані з суспільством. Ветерани не залучені до формування політики, а суспільство залишається далеким від реальних проблем колишніх і діючих військових. Це сприяє зростанню стигматизації, маргіналізації та формуванню ізольованих ветеранських спільнот з власним розумінням справедливості. Зростає соціальна напруженість.
  • В умовах затяжної війни, невиправданих очікувань від державної політики та глибокої недовіри до інституцій, у суспільстві зростає розчарування та нетерпимість до корупції, безкарності та зловживань з бюджетними коштами. Посилюється запит на справедливість, радикальні зміни в управлінні державою та оновлення взаємовідносин між державою і громадянами.
  • Суспільство дорослішає і прагне нових еліт, які зможуть реалізувати ефективну політику, забезпечити верховенство права і вибудувати довіру. Активну роль у цих трансформаційних процесах відіграють ветерани — люди з бойовим досвідом, організовані та вмотивовані відповідальністю за майбутнє країни. Їхня участь може стати рушієм змін або джерелом загрози у разі ігнорування запитів суспільства — від масових протестів до радикальних дій.
  • Перед владою постає вибір: або відкритися до реального оновлення системи, діалогу та реформ, або намагатися «придушити» суспільне невдоволення, ризикуючи втратити контроль і спричинити політичну кризу з елементами анархії, силового протистояння та втручання з боку зовнішніх сил.
  • Організація ветеранів та військових може реалізуватись за двома сценаріями:
    • «Суспільний договір «малою кров’ю»». Цей сценарій передбачає контрольовану самоорганізацію ветеранських спільнот. Ветерани об’єднуються, ведуть діалог між собою, а також вибудовують зв’язок із державними інституціями та суспільством задля захисту своїх інтересів. Формуються авторитетні лідери ветеранського руху. Поступово відбувається встановлення справедливості — без внутрішніх конфліктів і насильства. Важливою складовою процесу стає пошук і покарання винних у військових та соціальних злочинах. Водночас зберігається ризик політичного втручання: окремі політики можуть сприймати організованих ветеранів як загрозу та намагатися обмежити їхній вплив, побоюючись появи нових конкурентів.
    • «Неконтрольована анархія». У цьому сценарії відбувається хаотична самоорганізація ветеранів. Створюється велика кількість угрупувань, які починають конкурувати між собою за ресурси, сфери впливу, політичну або медійну присутність. Виникає ризик штучного зіштовхування різних ветеранських груп політичними силами, правоохоронними органами, або навіть бізнес-структурами, з метою ослаблення або недопущення консолідації впливової ветеранської сили. Це призводить до зростання напруженості, злочинності, втрати державою монополії на насильство, особливо в умовах широкого розповсюдження зброї серед населення. Частка ветеранів, що виступають проти насильницьких дій, значно менша. За відсутності змін у державній політиці зростає запит на зміну влади. При досягненні критичної маси радикально налаштованих ветеранів посилюється загроза політичної дестабілізації, можливого перевороту, утвердження військової влади (військової хунти).
  • У разі відсутності змін ситуація становить серйозну загрозу національній безпеці, яку може використати РФ для дестабілізації.
  • У позитивному варіанті — саме через ветеранів може постати новий суспільний договір, орієнтований на людиноцентричність, солідарність та відповідальність.

Сценарій №2. «Колапс»

Ймовірність: 20%

  • В цьому сценарії, як і в «Буревіснику», ефективна державна політика в сфері реінтеграції відсутня, а програми та заходи, що діють, не є результативними та не покривають потреби ветеранів.
  • Але на відміну від попереднього сценарію в суспільстві немає готовності до змін. Навпаки, суспільство стає дедалі більш інфантильним та байдужим, даючи мовчазну згоду на руйнівні процеси в державному управлінні, не вимагає змін від представників влади.
  • Відсутній запит на справедливість та покарання корупціонерів. Немає довіри до представників влади. Окремі лідери думок намагаються вибороти зміни, однак підтримка їх дій з боку суспільства – мінімальна. Замість мобілізації для боротьби за зміни, майбутнє, в суспільстві поглиблюється апатія та зневіра. Громадянська активність, протестний потенціал занепадає, єдність, що виникла на початку повномасштабного вторгнення, розмивається. Суспільство втрачає здатність до самоорганізації.
  • З боку суспільства також формується байдуже ставлення до реінтеграції ветеранів, їхніх проблем.
  • Не відбувається гуртування ветеранів навколо ветеранських об’єднань та формування ветеранської спільноти як точки впливу та стимулу до змін в державі.
  • Не відбувається повноцінної реінтеграції ветеранів у соціально-економічне життя. Ветерани відчувають ізоляцію, знецінення, втраченість. Поширюються депресії, прояви ПТСР, залежності, суїциди. Додатковим чинником стає високий рівень безробіття, що зумовлений з одного боку відсутністю державних стимулів щодо працевлаштування ветеранів, з іншого, — неготовністю роботодавців наймати ветеранів через стигму, страхи, додаткові витрати. Як наслідок – погіршення фінансового становища ветеранів і їх родин, зростаюча залежність від соціальних виплат, які не покривають базові потреби.
  • Водночас зростають видатки бюджету на соціальну підтримку ветеранів. З’являються додаткові бюджетні витрати на вирішення проблем алкоголізму, наркоманії, гемблінгу, психічних розладів (ПТСР, депресій тощо). Відповідно зростає навантаження на платників податків.
  • Погіршується якість людського капіталу. Відбувається соціальна, професійна, творча деградація ветеранів, які втратили бажання розвиватись, працювати. Ветерани втрачають свої професійні навички через тривале безробіття. Не реалізуються лідерські якості та навички, набуті під час війни.
  • Погіршується демографічна ситуація в країні. Частина ветеранів виїжджають до інших країн, оскільки вони розчаровані у державі та не бачать тут власних перспектив. Руйнуються сім’ї, знижується тривалість життя через невирішені проблеми зі здоров’ям, самоушкодження (алкоголь, наркотики), суїциди.
  • Взаємодія між цивільними і ветеранами стає напруженою: ветерани очікують вдячності, а зіштовхуються з байдужістю чи страхом. Це призводить до зростання конфліктності та недовіри.
  • Посилюється соціальна ізоляція ветеранів, а в суспільстві формується негативний образ ветерана, який з часом може маргіналізуватися.
  • Це призводить до протистояння між ветеранами та людьми, які ніколи не воювали і не пов’язані з ветеранами. Політичні еліти в принципі влаштовує такий стан справ, вони керуються принципом «розділяй і володарюй».
  • Погіршується криміногенна ситуація в країні, зростає злочинність, незаконний обіг зброї, що, як і в першому сценарії, вимагає збільшення видатків на забезпечення громадського порядку. Фіксується високий рівень домашнього насилля, що формує травми на декілька поколінь вперед.
  • Ветерани все більше долучаються до незаконних збройних формувань. Високий рівень криміналізації ветеранського середовища.
  • Далі розвиток подій схожий до сценарію «Буревісник», однак процеси відбуваються набагато швидшими темпами. Йдеться про підсценарій «Неконтрольована анархія», при якому серед ветеранів переважає частка тих, хто підтримує насильницькі дії.
  • Представникам влади доводиться відповідати за свою недооцінку важливості ветеранської політики та бездіяльності щодо своєчасної реінтеграції ветеранів у соціально-економічну «тканину» країни. Формуються радикально налаштовані політичні сили, до них приєднуються ветеранські угрупування із власним загостреним розумінням справедливості. Наростає загроза політичної дестабілізації, військового перевороту (а якщо цим скористається ворог – початку громадянської війни, втрати державності).
  • Навіть якщо політичну кризу вдасться стримати, соціальна та політична нестабільність призводять до того, що Україна маргіналізується з погляду інвестиційної привабливості та припливу до країни іноземних інвестицій. Навпаки, відбувається втеча капіталу з країни.
  • Погіршення демографічної ситуації, деградація людського капіталу, відсутність інвестицій та умов для технологічного розвитку, високе соціальне навантаження на бюджет, падіння продуктивності праці – усе це веде до економічній стагнації, зниження якості життя та технологічної відсталості України.

Сценарій №3. «Болото» (інерційний сценарій. Це також точка, де ми знаходимся зараз)

Ймовірність : 20%

  • Цей сценарій відрізняється від попереднього («Колапс») наявністю у влади комплексної програми реінтеграції ветеранів, різних стратегій і готовністю їх реалізовувати.  
  • Проте ця готовність та ініціативи наштовхуються на пасивність, інертність і супротив змінам з боку суспільства. В країні немає головного – запиту і готовності суспільства до змін.
  • Українське суспільство втомлене війною, багато в чому розчароване державною політикою та діями політичних еліт, втрачає залишки довіри до влади, державних інститутів. Громадяни зневірені в будь-яких державних ініціативах, в основній своїй масі схильні до консерватизму.
  • Нова ветеранська політика реалізовується при збереженні старої системи державного управління в країні, тих самих кадрів, що є частиною цієї системи. Це період лозунгів та піару, що супроводжується мовчазною згодою із рішеннями та діями представників влади.
  • Від цього страждає результативність ветеранської політики. Є багато популізму та формалізму у реалізації програм.
  • Неготовність суспільства до змін призводить до того, що найкращі ініціативи буксують «на місцях». Працівники в соціальних та/або медичних закладах надають опосередковану допомогу ветеранам, самі ветерани продовжують стикатися з упередженим ставленням, стигматизацією. Бізнес у особі роботодавців майже не залучений у програми перекваліфікації та створення адаптованих робочих місць для ветеранів.
  • На всіх рівнях зберігаються високі корупційні ризики.
  • Оскільки громадянське суспільство слабке і не контролює державу, ефективність програм та якість державних сервісів критично знижуються. Формується держава, яку економісти Д. Асемоглу та Д. А. Робінсон називають «паперовим левіафаном». Це держава, яка з одного боку деспотична, а з іншого — не має реальної сили. Влада здатна лише підтримувати існуючий порядок, де еліти одержують свої доходи, суспільство залишається не розвиненим, а рівень життя низьким. Держава не зацікавлена, та й не в змозі створити стимули для зростання добробуту громадян. «Паперовий левіафан» не має жодної реальної сили. Відмінною його рисою є бюрократія і корупція.
  • Як і в двох попередніх сценаріях, держава збільшує видатки бюджету. У більшій мірі зростають саме соціальні видатки, оскільки держава може спробувати стримати незадовільні настрої ветеранів за допомогою збільшення соціальних виплат.
  • Зростання бюджетних видатків на реінтеграцію ветеранів не призводить в подальшому до мультиплікативного ефекту зростання економіки, тому що в кінцевому рахунку ця реінтеграція провалена, особливо коли йдеться про економічну реінтеграцію — повернення військовослужбовців до активної трудової та підприємницької діяльності у цивільному житті.
  • Спроби забезпечити стійкий дохід, підвищити рівень життя ветеранів і сприяти їх повноцінній участі в економіці країни приречені на провал. Низький соціально-економічний статус багатьох ветеранів негативно впливає на їхнє здоров’я, призводить до розвитку депресії, тривожного розладу, безсоння, суїцидальних думок, вживання алкоголю, що в свою чергу ще більше унеможливлює їх самореалізацію, працевлаштування та досягнення благополуччя.
  • Навіть при наявності доступу до безкоштовної терапії чи перекваліфікації, багато хто з ветеранів не користується цими можливостями через внутрішню демотивацію, недовіру до державних структур та відсутність підтримки з боку найближчого оточення. Повільна психологічна адаптація ветеранів, емоційне вигорання призводять до конфліктів у сім’ях та близькому колі ветеранів. Іде дрейф у бік патріархальної моделі відносин у родинах, що нетипово для України. Поширюються сімейні конфлікти через пасивність ветеранів, емоційне виснаження партнерів.
  • На рівні громад переважає позиція «нас це не стосується», або навпаки — страх перед «агресивними» ветеранами. Як наслідок, суспільна інтеграція гальмується. Створення інклюзивного середовища відбувається формально або обмежується окремими показовими кейсами.
  • Серед деяких ветеранів формуються «утриманські настрої» («мені всі винні»). Є уникнення відповідальності за свою реінтеграцію в соціально-економічне життя.
  • Утворюються замкнені спільноти ветеранів, які не інтегруються у ширше суспільство, а натомість формують паралельну соціальну реальність — зі своїми правилами, лідерами думок і цінностями. Це сприяє внутрішньому розділенню країни на «військових/ветеранів» і «всіх інших».
  • Молоді ветерани часто прагнуть долучитися до трансформації країни, але натрапляють на глуху стіну байдужості, зневіри або цинізму. Їхній потенціал залишається нереалізованим, що породжує нову хвилю розчарування і навіть політичного радикалізму.
  • Місцева влада, бізнес та освітні заклади формально співпрацюють, але не стають драйверами змін. Утворюється застійна ситуація, коли можливості ніби є, але реальні трансформації не відбуваються.
  • У довгостроковій перспективі така ситуація призводить до марнування ресурсів, зростання соціальної апатії, а також до втрати шансів на відновлення людського капіталу після війни. Ветеранська політика існує — але не змінює фундаментально суспільні взаємини, бо відсутня головна складова: суспільна готовність до змін.
  • Ця ситуація нагадує болото, всі спроби вибратися з якого позбавлені успіху і призводять до ще більшого животіння в болоті.
  • Все може закінчиться тим, що ветерани стануть залежними від державної допомоги та за рахунок подачок політиків будуть битися одним з одним під прапорами різних популістів. Або ж буде якийсь драйвер, який призведе до зміни настроїв у суспільстві та реалізації Сценарію №1 «Буревісник».

Сценарій №4. «Гармонійний розвиток»

Ймовірність: 10%

  • Сценарій гармонійного розвитку є хоч і малоймовірним, але найбільш бажаним шляхом розвитку, що передбачає наявність ефективної державної ветеранської політики та запиту в суспільстві на зміни (перш за все на перезавантаження державної системи та зміну парадигми управління державою).
  • Цей сценарій показує, як проактивна позиція та сила громадян (суспільства) здатні вплинути на результат державної ветеранської політики. У цьому сценарії, як і у сценарії «Болото», у влади є комплексна програма реінтеграції ветеранів і готовність її реалізовувати, але те, як вона впроваджується в життя і до якого результату призводить, дуже відрізняється.
  • У цьому варіанті розвитку подій саме організовані ветеранські спільноти стають каталізатором переосмислення ролі держави, наявних проблем та наступних змін. Ветерани активно залучаються до ветеранського руху, об’єднань, спільнот. Кілька впливових ветеранських груп створюють потужну коаліцію, що має стратегічне бачення, візію майбутнього і план, як прийти до цієї візії.
  • Управління країною перестає бути монополією бюрократів. Формується збалансована консолідована система, де держава, бізнес, профспілки та громадянське суспільство (де роль ветеранів неможливо переоцінити), діють як рівноправні партнери, а філософія державного управління полягає в людиноцентризмі.
  • У цьому сценарії ветерани в меншій мірі стикаються з опором з боку політичних діячів, а навпаки — політики зацікавлені допомогти та підтримати ініціативу ветеранських рухів чи об’єднань.
  • Подолано штучні розколи у суспільстві. Більше немає протиставлення «цивільні — військові», «хто воював — хто не воював» (всі зайняті своєю професійною справою і роблять свій внесок у захист та розвиток країни). В Україні сформована справжня культура поваги до ветеранів, не вимушена, а щира.
  • Що стосується державної ветеранської політики, тут важливим став поштовх з боку громадянського суспільства (у т.ч. самих ветеранів) та бізнесу, які зрозуміли, що виживання і економічний розвиток країні залежать від того, наскільки успішно інтегруються в суспільство ті, хто її захищав. Так виник альянс — ветерани, бізнес і прогресивна частина суспільства проти системи, яка не працювала.
  • За участі самих ветеранів розроблено нову державну програму реінтеграції, орієнтовану на їхні реальні потреби. Держава відмовляється від підходу «утримання» — вона інвестує у потенціал ветеранів, створює умови для їхньої самореалізації та фінансової незалежності. Згодом це дозволяє зменшити навантаження на бюджет — ветерани самі створюють додану вартість (і відповідно генерують додаткові надходження до бюджету).
  • Бюрократія мінімізована завдяки цифровізації держпослуг (корупція, відповідно, багато в чому — теж). Для офлайн-процедур працює система «єдиного вікна», що ліквідує тяганину та корупцію.
  • Медична та психологічна реабілітація — системна й персоналізована. Обов’язкові медогляди, електронні реєстри, своєчасні індивідуальні програми лікування. Успішна психологічна адаптація знижує прояви ПТСР, наслідки ЧМТ, рівень залежностей і суїцидів, покращує стосунки в родинах та соціальну інтеграцію. Ветерани відчувають себе потрібними, повноцінними громадянами.
  • В межах цього сценарію інклюзивність стає невід’ємною частиною державної політики. Держава системно інвестує у створення безбар’єрного середовища: доступного транспорту, публічних просторів, цифрових сервісів та інфраструктури, адаптованої для людей з інвалідністю, пораненнями, ПТСР. Це дозволяє ветеранам — і не лише їм — повноцінно брати участь у житті суспільства, не відчуваючи ізоляції чи дискримінації.
  • Відбувається активне працевлаштування ветеранів, вони мають стабільне фінансове становище та значно рідше стикаються з фінансовими труднощами (ніж у інших сценаріях). Після демобілізації ветерани частково компенсують дефіцит робочої сили. Бізнес також зацікавлений у працевлаштуванні ветеранів (з точки зору вирішення проблем дефіциту кадрів). Завдяки ефективній психологічній адаптації ветеранів роботодавці майже не зіштовхуються з проблемами, конфліктними ситуаціями, та отримують кваліфікованих працівників, що здатні працювати в стресових умовах та долати кризові ситуації. Бізнес активно створює адаптовані та інклюзивні робочі місця, діють програми перекваліфікації. Усе це дозволяє ефективно використати набуті під час війни навички ветеранів і підвищити їх продуктивність праці. Вони успішно адаптуються в колективі.
  • Держава не заважає бізнесу, а підтримує: знижує регуляторний тиск, надає податкові пільги роботодавцям, що працевлаштовують ветеранів. Залежність від соцдопомоги зменшується.
  • Ветеранський бізнес має доступ до капіталу (у т.ч. завдяки державним програмам), запускає стартапи, створює робочі місця, генерує ВВП. Десятки стартапів, створених ветеранами, пропонують інноваційні рішення та є комерційно успішними.
  • Ветерани не лише адаптуються до мирного життя — багато хто свідомо обирає залишатися у сфері оборони та безпеки. В Україні легалізовано діяльність приватних військових компаній (ПВК), які працюють в рамках закону та узгоджено з інтересами держави. Це не «дикий ринок» — це чітко врегульований сектор, що поєднує комерційні цілі з публічним інтересом.
  • ПВК стали одним із найважливіших каналів працевлаштування для тих ветеранів, хто має унікальні тактичні навички, не бажає повертатися до суто «цивільного» життя або хоче передавати свій досвід іншим. У цих компаніях працюють тисячі ветеранів — як у бойових, так і в інструкторських, логістичних, аналітичних та технологічних підрозділах.
  • ПВК тісно співпрацюють з державними силовими структурами, проходять сертифікацію та звітують за свою діяльність. Вони виконують завдання всередині країни (охорона стратегічних об’єктів, супровід гуманітарних місій, розмінування) та за її межами — як експерти, інструктори, консультанти, охоронці міжнародних місій.
  • Україна перетворилася з імпортера безпеки на її експортера. Ветерани — це вже не «проблема», а головний актив держави. Вони консультують іноземні уряди, навчають армії країн-партнерів, впроваджують інноваційні безпекові рішення. З’являються стартапи у сфері технічної безпеки, кіберзахисту, дронових технологій — часто засновані ветеранами або у співпраці з ними.
  • Українські ПВК стають частиною міжнародної архітектури безпеки. Вони отримують замовлення від урядів, міжнародних організацій, великих корпорацій. Українські ветерани — англомовні, освічені, з унікальним реальним бойовим досвідом, адаптовані до високотехнологічного поля бою. Їх експертиза — це конкурентна перевага України на глобальному рівні.
  • Таким чином, сектор ПВК не лише створює робочі місця й утримує ветеранів у професійній сфері, але й генерує валютну виручку, посилює міжнародний імідж України та забезпечує національні інтереси за кордоном.
  • Принципи, що покладені в основу ветеранської політики у цьому сценарії:  
    • Інвестиції замість допомоги. Ветерани не хочуть бути утриманцями — їм потрібні можливості для самореалізації.
    • Повага замість жалості. Суспільство пишається своїми захисниками, а не жаліє їх.
    • Інтеграція замість ізоляції. Ветерани — не окрема каста, а органічна частина суспільства, до того ж найбільш проактивна і відповідальна.
    • Відповідальність разом із привілеями. З великого досвіду випливає велика спроможність втілювати зміни і будувати нову країну.

Шляхом консенсусу учасників сесії найбільш ймовірним було визначено сценарій «Буревісник». Втім, ймовірність реалізації інших сценаріїв також залишається суттєвою — кожен із них несе ті чи інші ризики та виклики.

Визначивши проблеми та потреби ветеранів, сформувавши сценарії розвитку, ми переходимо безпосередньо до роботи над концепцією нової державної політики щодо реінтеграції ветеранів та оцінки економічних ефектів від запропонованих кроків.

Нагадаємо, що Український Інститут Майбутнього спільно з Всеукраїнською профспілкою захисників України, спортсменів та працівників сфер, Асоціацією підприємців – ветеранів АТО та Фондом «Сталеві» працює над масштабним дослідженням на тему розробки концепції нової ветеранської політики.

Основна мета дослідження – сформувати рекомендації для влади на розробку нової комплексної та якісної програми реінтеграції ветеранів, оцінити економічний ефект.

Ми вважаємо, що реінтеграція ветеранів має бути пріоритетом державної політики на найближчі 3-5 років. У разі її провалу на нас усіх чекають серйозні соціально-економічні наслідки, такі як зростання безробіття, соціальної напруженості, формування ізольованих ветеранських груп із власним розумінням справедливості, формування передумов для розвитку криміногенної обстановки в країні і особливо в регіонах, ризик політичної дестабілізації та загрози національній безпеці, погіршення якості людського капіталу, відтік людей з країни, демографічна криза, зростання навантаження на державний бюджет і економічна стагнація України.

Це комплексне дослідження передбачає:

  • Оцінку поточної ситуації щодо українських ветеранів;
  • Аналіз міжнародного досвіду у сфері ветеранської політики;
  • Дослідження поточної ветеранської політики в Україні;
  • Визначення труднощів та викликів реінтеграції українських ветеранів в цивільне життя;
  • Сценарний аналіз розвитку подій в Україні;
  • Формування концепції нової державної політики щодо реінтеграції ветеранів та оцінка економічних ефектів від запропонованих кроків.

Методологія дослідження:

  • аналіз наявних у відкритому доступі матеріалів, опитувань, соціологічних досліджень щодо українських ветеранів та проблем їх реінтеграції;
  • аналіз відповідної законодавчої бази, процедури реінтеграції;
  • аналіз міжнародної практики та міжнародних досліджень щодо реінтеграції ветеранів у США, Ізраїлі, Великій Британії та Канаді, наявних політик держав та проблем іноземних ветеранів;
  • сценарне моделювання майбутнього України на 3-5 років;
  • проведення фокус груп з українськими ветеранами для виявлення проблем, з якими вони стикаються та залучення до сценарного моделювання;
  • проведення соціологічного опитування;
  • розрахунок економічних ефектів.
Читати в PDF

UIF

Юлія Амеліна, Яна Лаврик, Аріна Цатурян, Ілля Терещенко

Експерти економічних програм UIF