19 березня відбулася експертна дискусія на тему: “Новий суспільний договір: яким він має бути”, організована UIF.

Як ми будемо співіснувати після завершення війни? Які цінності можуть об’єднати українців з різних регіонів? Як досягти балансу у правах та обов’язках громадян та держави? Ці питання матимуть важливе значення для післявоєнного розвитку нашого суспільства, спонукаючи експертів UIF обговорити необхідність укладення нового суспільного договору.

Захід відбувся за модерації виконавчого директора UIF Анатолія Амеліна та участі запрошених експертів:

• Тарас Стецьків —політик, народний депутат України 1-4 та 6 скликань;
• Антон Гулідін — радник Уповноваженого ВРУ з прав Людини;
• Андрій Матвійчук — голова громадської організації Key Generation
• Олексій Жмеренецький — політик, громадський діяч і публіцист, народний депутат IX скликання;
• Ігор Коліушко — політик, науковець, засновник та голова правління Центру політико-правових реформ;
• Сергій Бізов — голова Всеукраїнської профспілки захисників України.

Андрій Матвійчук виступив з презентацією, щоб донести до присутніх ставлення сучасної української молоді до поточних реалій, зокрема і нового суспільного договору. “Суспільний договір — це те, що продовжується на покоління вперед, а не історія на 1, 2, 3 роки”, — наголосив спікер.

Основний меседж експерта полягає в тому, що в молодь потрібно інвестувати. Молоде покоління вже приходить до влади й це буде продовжуватися надалі, оскільки воно більше розуміє тенденції сьогодення.

Молодь в Україні ділиться на 2 групи:

• Міленіали (народжені в 1981–1996) — освічене, спортивне та комунікативне покоління з вираженою гендерною рівністю;
• Покоління Z (1997–2012) — покоління “цифрових аборигенів”, які шукають правду через самостійне дослідження.

Спікер представив результати опитування української молоді, проведеного Центром аналізу та соціологічних досліджень Міжнародного республіканського інституту у 2024 році.

Чисельність молоді від 18 до 35 років наразі становить близько 25–30% від всього населення України, тобто це найменша демографічна група, яка не може самостійно визначати політичний курс країни. Хоча багато людей прагнуть виїхати, велика частина хоче залишитися в Україні за певних умов.

Експерт виділив декілька патернів, на які звертає увагу молоде покоління:

1. Молодь не довіряє державі, натомість надаючи перевагу одноліткам, сім’ї та друзям. Саме тому вона підтримує мінімум втручання з боку держави.
2. Молоді важливо, щоб її чули. Варто питати представників молодого покоління, чим вони живуть і чим цікавляться.

На завершення свого виступу, Андрій Матвійчук підбив висновки презентації:

1. Покоління, народжене в незалежній Україні, має унікальний ціннісний набір, сформований Революцією Гідності та війною.
2. Молодь підтримує демократичні цінності та прагне реформ, але очікує стабільності.
3. Саме покоління міленіалів і зумерів стане драйвером нового суспільного договору.

Анатолій Амелін поділився із колегами, що сьогодні система управління державою є вкрай неефективною. Експерт вбачає проблему у відсутності запиту від суспільства, бо держава — це наша спільна власність, а система управління дісталась нам у спадок від Радянського Союзу.

Довгий час в Україні діяв старий суспільний договір за схемою: “Ми проти корупції, але за те, щоб кум при нагоді все влагодив”. Експерт вважає, що настав час розірвати це замкнуте коло та прийняти Конституцію в новому форматі.

Олексій Жмеренецький запропонував наступну дефініцію: “Суспільний договір — це мовчазна згода спільноти з певними формальними й неформальними правилами гри”. Наприклад, виїзд людей за кордон викликає у суспільства мовчазну незгоду, в той час, як революція є відкритим проявом розбіжності у поглядах. Експерт розглядає суспільний договір як можливість вплинути на майбутню модель взаємодії громадян і держави.

Ігор Коліушко зазначив, що “всі вживають термін “суспільний договір”, але всі під цим мають на увазі щось своє”. На його думку, суспільство не може функціонувати, якщо воно неструктуроване. Як юрист, експерт скептично ставиться до підписання суспільного договору: він вважає, що це — певна абстракція, а не окремий документ.

Тарас Стецьків теж згодний, що суспільний договір — це метафора, близька до консенсусу домовленість суспільства. В Україні ідею нового суспільного договору почали обговорювати після Помаранчевої революції, у 2006 році, коли стало зрозуміло, що стара Конституція вже не працює.

“Важко собі уявити, що 30–40 млн людей зібралися на стадіоні й дискутують, в якій державі ми хочемо жити”, — підкреслив експерт. Він переконаний, що хтось має задати рамку та організувати процес, аби привести його до результату.

Для ілюстрації думки, що такий досвід уже існує, Олексій Жмеренецький навів приклади наших європейських сусідів:

1. Ісландія: після фінансової кризи в країні виник протест проти фінансової еліти, тож було вирішено довільно вибрати форум і скликати групу експертів. Результат обговорення перетворили в проєкт нової конституції.
2. Уельс: для прийняття законопроєкту політики майбутніх поколінь, валлійці організували всенародне обговорення. Вони обрали інституційну модель, яка буде забезпечувати реалізацію цілей проєкту та регулярно звітувати про свої досягнення.

Сергій Бізов як представник Всеукраїнської профспілки захисників України наголосив, що суспільний договір укладається між окремими інституціями. Оскільки у держави, бізнесу, роботодавців і профспілок може бути різне бачення бажаної суспільної моделі, важливо досягти злагодженості при складанні спільних домовленостей.

На думку Антона Гулідіна, більшість українців знають свої права, але не мають жодного уявлення про свої обов’язки. З часів Радянського Союзу, нам залишилася “колгоспщина”, згідно з якою люди живуть по принципу “все наше, але не моє”, не замислюючись, що треба починати з себе. Експерт пропонує змінити саму систему, щоб ми хотіли виконувати ці обов’язки.

Анатолій Амелін ініціював новий виток обговорення, запитавши експертів, хто є суб’єктом суспільного договору та чи змінилось щось під час війни.

Олексій Жмеренецький вважає, що після війни збільшиться нетерпимість до корупції. Суспільний договір працює лише тоді, коли всі гравці в системі здійснюють корекцію дій інших. Це стан стійкої рівноваги, в той час, як затяжна війна руйнує позитивні зміни й дає можливість внутрішнім гравцям поляризувати суспільство.

Тарас Стецьків переконаний, що суб’єктом прийняття суспільного договору має бути певна організація, наприклад, конституційні збори у складі депутатів, обраних на мажоритарній основі. Далі це має затвердити референдум. Експерт також зазначив, що під час війни зріс рівень довіри та солідарності між людьми.

Як представник молодого покоління, Андрій Матвійчук помітив, наскільки активізувалась молодь під час війни. Люди стали більш рішучими: ті, хто побували на фронті, усвідомили наявні проблеми та повернулися з бажанням щось змінити. Експерт переконаний, що молодь буде на піку всіх прийдешніх змін.

Тема дискусії викликала шквал коментарів присутніх у залі експертів: розгорнулося жваве обговорення, під час якого гості ділилися своїми рефлексіями та ставили запитання. Дякуємо всім за проактивність та запрошуємо переглянути запис онлайн-трансляції на YouTube каналі UIF для отримання нових інсайтів з цієї актуальної теми.

На завершення заходу, Анатолій Амелін анонсував дату наступного круглого столу — 3 квітня. Залишайтеся з нами та слідкуйте за новинами, щоб злагоджено тримати руку на пульсі кращого майбутнього України!