Градус напруги в дискусіях про енергетику останнім часом зріс: спекотні розмови в не надто спекотне літо. Певною мірою це природно: минулого літа була значно спекотнішою погода, але тоді ми жили в умовах графіків увімкнення електропостачання: світла більше не було, аніж було. А сьогодні в умовах удаваної стабільності, можна і подискутувати, і покритикувати.
Минулі кілька тижнів критиці піддавали рішення НКРЕКП підвищити прайс-кепи на окремих сегментах ринку електроенергії. Традиційно великі споживачі електроенергії скаржаться на ціну. Це теж природно – всі завжди хочуть зниження цін. Але не усі природні бажання реалістичні. Ціни завжди ростуть, оскільки компоненти які формують собівартість кожного товару чи послуги здорожують Енергетика значною мірою залежна від імпорту, а на нього впливає девальвація гривні, заробітні плати в умовах дефіциту рук зростають. І це не говорячи вже імпорт природного газу чи ядерного палива, яке після початку війни різко злетіло в ціні на світових ринках. Це і є інфляція. Тому цілком природним процесом є зростання ціни електроенергії і компонентів, які її формують, зокрема й регульованих тарифів.
Тривалий час з політичних міркувань відповідальні органи намагались стримувати регульовані тарифи (перш за все, мова про тарифи на передачу і розподіл електроенергії).
Чим це закінчилось відомо – багатомільярдними боргами на ринку електроенергії. Наприклад, регулятор стримував зростання тарифу на передачу електроенергії, і як наслідок Укренерго була не в стані оплачувати зобов’язання перед зеленими. Щоб частково вирішити цю проблему компанія залучала кредити. Це саме ті кредити, за якими через проблему реструктуризації НЕК потрапила в дефолт у 2024 році.
У 2023 році регулятор побоювався підвищувати прайс-кепи в пікові години. Як наслідок, коли в Європі зростали ціни, комерційний імпорт був недоцільний. І щоб запобігти відключенням в умовах дефіцитів потужностей Укренерго залучала рекордні обсяги аварійної допомоги витрачаючи кошти, які мали б піти на покриття боргів на балансуючому ринку. Тому борги на ринках прожовували зростати.
Але скільки мотузочці не витися, а кінець буде: стримувати тарифи постійно просто нереально. І війна та постійне руйнування енергетичної інфраструктури таки змусило регулятор дещо відійти від такої практики. Наприкінці минулого року тариф Укренерго на передачу електроенергії був затверджений на більш-менш збалансованому рівні, що забезпечує можливість принаймні не нарощувати борги зеленим у 2025 році. У липні регулятор переглянув прайс-кепи, побоюючись що зростання цін у Європі в серпні поставить енергосистему під загрозою відключень.
Зараз регулятор готується переглянути тарифи операторів систем розподілу. ОСРи теж є частиною боргової проблеми – на сьогодні вони недоплатили Укренерго «всього-нічого» лише 20 мільярдів гривень. Ці компанії стикаються з тією ж проблемою, що і багато інших – падіння виручки через скорочення обсягів споживання електроенергії. Але витрати не падають пропорційно виручці, а в нинішніх умовах, радше навпаки – ростуть: багато із ОСРів змушені проводити ремонти після прильотів ворожих шахедів, які в останні місяці почали бити саме по цій ланці енергосистеми. А відтак видатки виросли, а тарифна виручка скоротилась.
Тож зараз регулятор за результатами планових перевірок операторів систем розподілу, які проводились минулого року, планує ухвалити рішення щодо повернення коштів, інвестованих у розвиток мереж протягом 2022-2023. Інакше кажучи мова йде про перегляд тарифу з його збільшенням.
Перегляд тарифів на розподіл електроенергії не вплине на тариф для населення, лише частково зміниться одна із складових тарифу для комерційних споживачів – на 9-17% залежно від класу напруги. Але плата за розподіл лише частина кінцевої ціни електроенергії, а отже і вплив такого рішення буде меншим і різнитиметься залежно від регіону, адже тарифи на розподіл різні у всіх регіональних компаній.
Повторюсь, що розумію гіркоту комерційних споживачів, але енергетика не може бути донором бізнесу, адже сама потопає в боргах. Нещодавно я озвучив цю тезу на одній із публічних дискусій і вона викликала тихе невдоволення, якщо не обурення. Бо ж роками енергетика субсидувала промисловість. Досубсидувались до зношених активів.
Не сперечатимусь, що деякі галузі та виробництва і справді заслуговують на дотування, зважаючи кількість залучених працівників та загальний вклад в економіку країни. Але таке субсидування має бути обґрунтованим, наперед прорахованим, і здійснюватися у тих розмірах за яких створена додана вартість та інші отримані вигоди перевищуватимуть витрати на субсидування.
Скажу більше: підтримка окремих виробництв чи галузей – це питання цілісної промислової політики країни, а отже цим питання маж займатися Мінекономіки через відповідне цільове фінансування, а на просто обкладання енергетичних компаній додатковими зобов’язаннями. Саме грамотна промислова політика країни зможе допомогти розвиватись і енергетиці і промисловості, бо обидві сьогодні у вкрай складному становищі.
