«Міжнародного досвіду адекватного українській ситуації немає»: підсумки дискусії щодо досвіду реінтеграції у Хорватії

25 серпня відбулась дискусія «Перспективи хорватського сценарію реінтеграції в Україні», організована Українським інститутом майбутнього. Про досвід Хорватії та можливості його застосування до українських реалій говорили Ольга Лень (Olga Len), журналіст, експерт з pr-комунікацій; Денис Казанський, журналіст, блогер; Наталі Іщенко, аналітик, директор компанії “Універсал Консалтинг”; Юрий Романенко (Yuriy Romanenko), політичний аналітик, редактор інтернет-видання «Хвиля». Для початку Ольга Лень зробила екскурс в історію та нагадала як розвивались події. Ключові етапи конфлікту: ратифікація нової Конституції Хорватії, створення Республіки Сербської Країни (яка включала 28% територій Хорватії), референдум у Хорватії, оголошення незалежності, війна, у ході якої пройшли операція «Блискавка» і операція «Буря», мирна реінтеграція.

І згадуючи ті історичні події, неможливо не проводити паралелі з нинішньою ситуацією в Україні. У населення були різні цінності і бачення майбутнього – хорвати прагли незалежності, серби тримались за Об’єднану Югославію. Схожа риторика: «хорвати – фашисти і їх треба зупинити». Навіть пропаганда ідентична: зі статтями подібними до «розіп’ятого хлопчика». Тим не менше, Хорватія виграла дипломатичну війну – їй вдалось переконати міжнародну спільноту, що правда на її стороні. І тут вже перша відмінність – Україні важко артикулювати свої проблеми, коли Кремль активно заперечує свою причетність. Окрім того, Хорватія отримувала потужну підтримку Заходу. На Югославію були накладені серйозні санкції, що забороняли будь-які торгові операції з Югославією, будь-які транзакції, ділові контакти, участь спортсменів у змаганнях. Як відзначають спікери, Україна не може розраховувати на таку підтримку. Тож попри усі схожі риси, хорватський досвід інакший. «Міжнародного досвіду адекватного нашій ситуації немає. У тому числі, ми не можемо застосувати хорватський сценарій до України, – упевнений Денис Казанський. – Хоча б тому, що не можна порівнювати розміри країн у їхньому і нашому випадку. Сербія і Хорватія були приблизно однаковими за розмірами і силами. Росія і Україна – ні. У Сербської країни не було організованих бойових сил. Росія ж в ДНР будує щось подібне до армії – там платять контрактникам (хоч і мало) і проводять навчання. Тож Хорватія перемогла здебільшого завдяки слабкості сербів. Для нас же найбільш вигідний сценарій – «заморозити» все». Юрій Романенко погоджується: «В діях хорватських лідерів була системність і була стратегія. Наша влада знаходиться в інших умовах. Порошенко обмежений в маневрах і повинен все погоджувати з бенефіціарами системи. Хоча треба сказати, що наша безсистемність і анархія грає нам на користь: ми не виконуємо Мінські угоди якраз тому, що у Верховній Раді не можуть дійти згоди щодо їх втілення. У нас досі немає толкового плану. Українці не мають єдиного погляду на рішення проблеми Сходу. Згідно з дослідженням Українського інституту майбутнього, 25,8% українців бачать вирішення проблеми у проведенні референдуму про визнання цих територій окупованими з припиненням соціальних виплат. 20,9% бачать сенс у вирішенні конфлікту силовим шляхом. 18,2% схиляються до надання ЛНР і ДНР автономності відповідно до Мінських угод. 15,4% нічого не хочуть робити і пропонують чекати, поки щось зміниться само собою. 5,2% пропонують провести референдум за визнання незалежності ЛНР і ДНР. 14,4% – важко відповісти».

Ольга Лень протиставляє політичній невизначеності українців чітку позицію хорватів: «Хорватія відвойовувала території. І не ставила собі за ціль зберегти їх населення. Всі, кого не влаштовувала Хорватія, виїжджали. Ніхто нікого не збирався переконувати». Можливо, у цьому була запорука успіху мирної реінтеграції: Хорватія могла собі дозволити не переконувати мешканців колишньої Сербської країни. «Вони могли думати, що завгодно. Ціллю було припинення вогню», – зазначає пані Лень. – Проте передумовою для мирних домовленостей став прояв сили». Військова реінтеграція зробила можливою мирну. Ольга Лень зазначає ключові кроки мирної реінтеграції в хорватському сценарії: – Деокупація до кінця 1995 року – Демілітаризація: виведення всіх парамілітарних формувань під контролем перехідної адміністрації ООН від 15 січня 1996 року – Адміністративні структури на перехідний період формуються з представників, вибраних на території Хорватії місцевими ТПО – Створення перехідної поліції як інструменту адміністрації ООН 1 липня 1996 – Вибори 13 квітня 1997 – Реальний початок повернення мешканців – Впровадження в регіоні хорватської національної валюти, куни – Конвалідація: часткове визнання актів народження/смерті, майнових відносин, що відбувались на окупованій території – Амністія Наталі Іщенко торкнулася теми статусу мешканців окупованих територій та переселенців: «Ніякого особливого статусу не було. І ніяких міграцій туди-сюди між окупованою територією і незалежною Хорватією не було. Для тих, хто виїхав з Сербської Країни спеціальних виплат теж не передбачалось. Вони мали жити і працювати на тих самих умовах, що й усі». З іншого боку, у Сербській країні було не так багато хорватів. Тож головний підсумок дискусії – Україна має шукати унікальні рішення для унікальної ситуації. І в першу чергу, українці мають визначити, яке рішення є оптимальним для виходу із конфлікту.