Ризики дефолту України стають критичними

Текст був опублікований у виданні Kennan Institute Focus Ukraine

У найближчі 5 років Україна має виплатити понад $40 млрд. за зовнішніми боргами[1].

У 2018 р. виплати з погашення та обслуговування боргу складуть $6,5 млрд., в 2019–2021 рр. — від $8,5 до $10 млрд. щорічно.

Читайте також Презентація економічного блоку “Ризики дефолту України переходять у критичний стан”

Даний графік платежів не включає:

— погашення т.зв. боргу Януковича в розмірі $3 млрд. Якщо буде прийняте відповідне судове рішення, сума виплат у 2018 році збільшиться до $9,5 млрд.
— додаткові виплати власникам реструктуризованих облігацій, якщо зростання ВВП України перевищить 3–4% на рік. За оцінками UIF, при зростанні економіки на 4,0–4,5% на рік в 2022–2027 рр., сума компенсацій кредиторам складе $2,5 млрд. В одному з останніх інтерв’ю прем’єр-міністр України В. Гройсман заявив, що вважає досяжним зростання економіки на 5%, а це означає, що сума компенсацій може бути ще вищою.
Це додаткові ризики для фінансової системи й економіки України.

Чим будемо погашати?
У бюджеті країни закладаються витрати на виконання зовнішніх зобов’язань. Однак, держбюджет формується в гривнях, а борги номіновані в іноземній валюті, яку необхідно купувати на міжбанку або конвертувати з міжнародних резервів НБУ.

Резерви Нацбанку не статичні, вони збільшуються або зменшуються в залежності від:
— стану Платіжного балансу. Резерви зростають, коли надходження валюти в країну від експорту, позик, інвестицій перевищують відтік. І навпаки знижуються, коли обсяги імпорту і виплат за зовнішніми позиками превалюють.
— використання ресурсів МВФ: надходження нових траншів або погашення старих боргів перед фондом.

Станом на кінець вересня 2017 р. резерви НБУ становлять $18,6 млрд.[2], з яких власні кошти Нацбанку — сукупні резерви мінус кредити МВФ — всього $5 млрд.[3]

Виплати за зовнішніми зобов’язаннями тільки в 2018–2019 рр., включаючи борги перед МВФ, складуть $15 млрд. У 2020–2021 рр. належить виплатити ще майже $20 млрд.

Проста арифметика показує, що без нових зовнішніх позик і траншей МВФ, резервів НБУ не вистачить для виконання зобов’язань перед зовнішніми кредиторами.

Навіть якщо світові ціни на сировину різко виростуть, для чого поки що немає передумов, а слідом за ними й обсяги валютної виручки в Україну, НБУ не зможе акумулювати достатньо коштів у резервах. Зростання експорту як правило веде до не менш динамічного зростання імпорту сировини, устаткування, а потім і споживчих товарів, що буде стимулювати попит на валюту.

Чому варто побоюватися дефолту?
У першу чергу дефолт призведе до втрати Україною міжнародної репутації і довіри зовнішніх партнерів, критичного зниження її позицій в рейтингах, втечі іноземного капіталу з країни.

Найбільш ймовірно, що після дефолту Україна певною мірою буде ізольована від зовнішнього фінансового світу. Українські компанії і уряд протягом кількох років не зможуть вийти на зовнішні ринки запозичень. Відбудеться відтік іноземних інвестицій, і українська економіка втратить такий необхідний їй ресурс.

У короткостроковій перспективі дефолт призведе до зниження темпів економічного зростання, зростання безробіття і девальвації гривні. Виходячи з досвіду зарубіжних країн, національна валюта може подешевшати в 2 рази. Наприклад, аргентинський песо після дефолту впав на 67%, мексиканський песо — 47%, російський рубль — 40%.

Однозначно, дефолт стане ударом для української економіки.

Чи означає це, що Україні неминуче загрожує дефолт?
Безумовно, уряд зробить все, щоб не допустити неконтрольованого або т.зв. стихійного дефолту.

Є три найбільш імовірні сценарії розвитку подій або їх компіляція:
1. Реструктуризація — домовленість з кредиторами про часткове списання боргу і/або відстрочення платежів, як це було в 2015 р., що по суті є технічним дефолтом. Це не призведе до колапсу фінансової системи, але може створити додаткові ризики для української економіки в майбутньому. Наприклад, як у випадку реструктуризації в 2015 р., коли в обмін на списання частини боргу кредитори отримали т.зв. інструменти відновлення вартості. Виплати по них прив’язані до динаміки ВВП: чим вище зростання економіки України, тим більші виплати.

2. Залучення нових позик у валюті:
— Розміщення єврооблігацій. Як показав вересневий аукціон, попит на українські папери є. І цілком ймовірно, що Мінфін зможе залучити на зовнішніх ринках заплановані обсяги. Але чим вищі ризики дефолту, тим складніше Україні буде це зробити.
— Кредити МВФ. Їх перевага перед євробондами полягає в більш дешевій вартості обслуговування. МВФ видає кредити під 3% річних, а ставки за українськими паперами становлять 7–8%.
Зворотний бік медалі “дешевих“ кредитів МВФ — це необхідність виконувати вимоги фонду й цільове використання коштів. Транші МВФ йдуть на погашення вже існуючих боргів перед фондом або поповнення резервів, а не на розвиток економіки.
Сюди можна віднести також отримання Україною “макродопомоги“ від ЄС або розміщення бондів під гарантії США. Ці кредити прив’язані до програми співпраці з МВФ, ставки по ним аналогічно низькі. Але цільове використання, як правило, — це покриття дефіциту Бюджету.
— Розміщення Мінфіном валютних ОВДП. Цей інструмент дозволить абсорбувати вільну готівкову валюту в бізнесу і населення, однак навряд чи стане повноцінною альтернативою зовнішнім позикам. Тут і питання недовіри до держави, і інформованості населення про можливості купувати й продавати валютні ОВДП, і банальна боязнь всього нового, незвичного.

При цьому важливо розуміти, що нові запозичення будуть спрямовані виключно на погашення старих боргів. Вони не будуть формувати підґрунтя для зростання економіки. З кожним роком Україні доведеться збільшувати боргове навантаження, щоб закривати старі борги й до того ж покривати дефіцит бюджету, що зростає. Куди українців приведе такий шлях?

3. Залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ)
Найбільш оптимальний сценарій — залучення такого обсягу іноземних інвестицій, за якого Україна зможе обходитися без програми МВФ і зовнішніх державних позик.

Потреба України в зовнішніх інвестиціях, за оцінками UIF, становить $15–20 млрд. на рік в перспективі 5 років. Це суми, які дозволили б здійснити зовнішні виплати й поповнити резерви НБУ як мінімум до обсягу, необхідного для покриття 3–3,5 міс. майбутнього імпорту.

В останні роки обсяг ПІІ в Україну становив близько $3 млрд. на рік[4]. І на цьому тлі цифри в $15-20 млрд. здаються нереальними. Хоча ще в 2007–2008 рр. Україна залучала $9–11 млрд. на рік.

Давайте порівняємо з показниками інвестицій інших країн. Наприклад, обсяг зовнішніх інвестицій в Італію в 2014 році становив $14 млрд. на рік, в Чилі — $20 млрд., в Мексику — $24 млрд. Польща в минулому році залучила $14 млрд., Туреччина — $12 млрд.

Якщо вони змогли, чому не можемо ми?

$15–20 млрд. — це 13–14% ВВП України в 2018–2021 рр. Частка зовнішніх інвестицій у ВВП Сінгапуру, наприклад, перевищує 20%. А їхній обсяг — $60 млрд.

Чому інвестиції — це альтернатива, яка дозволить Україні уникнути дефолту з максимальною вигодою для економіки і громадян.

По-перше, зовнішні інвестиції є джерелом валютних надходжень в країну і запорукою стабільності курсу гривні.

По-друге, інвестиції — це ресурс для модернізації економіки, створення нових виробництв, нових секторів і галузей, додаткових робочих місць. На відміну від позик інвестиції будуть створювати базу для зростання економіки і дозволять Україні фактично перерости держборг — знизити його відношення до ВВП до прийнятного рівня. А якщо буде стабільне стійке зростання економіки, будуть зростати зарплати й доходи населення, надходження до Держбюджету, добробут громадян.

[1] Прогнозний графік платежів Мінфіну станом на 21.06.2017 р., наданий у відповідь на депутатський запит

[2] Попередні дані НБУ https://bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=7693066

[3] https://www.epravda.com.ua/news/2017/09/12/628961/

[4] Дані Платіжного балансу України https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?showHidden=1&art_id=65613&cat_id=44446