1,37 мільйона ветеранів. Уявіть: кожен десятий працівник у вашому офісі, на заводі, в лікарні — людина, яка пройшла через пекло війни.

“Кожен п’ятий українець буде дотичний до питань ветеранської політики”, — констатує Анатолій Амелін, і це не просто цифра. Це майбутнє, яке вже стукає у двері.

16 липня в Українському інституті майбутнього (UIF) зібралися ті, хто намагається знайти відповіді на запитання, від яких залежить доля країни. За одним столом — ветерани, які тримали фронт, чиновники, які мають їх підтримати, бізнесмени, які їх наймають, і омбудсмени, які розбирають їхні скарги.

“Що таке суспільний договір, як він трансформувався під час великої війни, як вплинули воєнний стан і мобілізація на відносини між суспільством і державою? Якими є нові червоні лінії і точки напруженості в нашому суспільстві? Хто виступає арбітром?” — саме ці питання виніс на початок обговорення модератор дискусії Анатолій Амелін, виконавчий директор та співзасновник аналітичного центру “Український інститут майбутнього”.

Сценарії майбутнього: від бурі до гармонії

UIF побудував чотири сценарії у форматі форсайту, говорить Анатолій Амелін. Сценарій “Буревісник” з вірогідністю понад 50% прогнозує, що ветерани стануть каталізаторами змін в Україні. Питання лише яких — конструктивних чи деструктивних.

• “Буревісник” — ймовірність понад 50%. Ветерани стають каталізаторами змін. Якими — залежить від дій суспільства.
• “Колапс” — 20%. Системна криза без виходу. Війна всіх проти всіх.
• “Болото” — 20%. Імітація змін без результатів. Збереження статус-кво.
• “Гармонійний розвиток” — 7%. Ідеальний, але майже нереальний сценарій.

З повною версією дослідження сценаріїв можна ознайомитися на сайті Українського інституту майбутнього.

Розірваний контракт

“Суспільний договір на початку війни був простий: всі разом проти ворога”, — згадує адвокат і ветеран Масі Найєма. Але за три роки цей договір трансформувався до цинічної формули: «Ті, хто “лоханулися” на початку, пішли воювати і там залишаються».

За словами Найєма, військові живуть у суспільному договорі “русская рулетка”: “Якщо не буде демобілізації, ти точно загинеш — це питання часу”.

Цифри підтверджують масштаб проблеми:

• 1,37 млн ветеранів станом на сьогодні
• 70% мають поранення
• 54% мають симптоми ПТСР
• Лише 7% змогли демобілізуватися

При цьому держава, за словами учасників дискусії, “пробуксовує і відстає”. Кількість скарг від ветеранів зростає в геометричній прогресії, найбільше — на невиплати та затримки грошового забезпечення.

Корупція як червона лінія

Корупція в оборонній сфері стала ключовою точкою напруження. “Якщо людина пішла воювати і бачить корупцію в армії — м’яко кажучи, їй дуже важко стриматися”, — пояснює Сергій Жуйков, приватний інвестор, ветеран.

Це не абстрактна проблема. Учасники дискусії наводять конкретні приклади: від мобілізації адвокатів вночі до неможливості отримати елементарні послуги. “З 2016 по 2022 рік я скористався однією послугою для ветеранів — 300 гривень субсидії. Залиште собі ці 300 гривень, шановна держава”, — емоційно згадує Найєм.

Бізнес боїться ветеранів

Опитування бізнес-спільноти виявило шокуючі упередження. У всіх фокус-групах першою асоціацією з ветеранами була “агресія”. Далі — замкнутість, непередбачуваність, небажання працювати.

“Не ветеран агресивний — всі люди різні. У вас серед цивільного населення є точно такі самі люди”, — пояснює Найєм. Але упередження вже сформовані.

Водночас парадокс: довіра до бізнесу під час війни зросла, а сам бізнес активно допомагає армії. Володимир Терещенко, підприємець, ветеран, член Ради CEO Club, констатує: “Проблеми бізнесу з державними інституціями не зменшилися, а збільшилися”.

Армія як покарання

Найтривожніший тренд озвучив представник Міноборони: “Армія — це про честь і про повагу. Але люди залякані. “А ви не з ТЦК?” — питають мене, коли я в пікселі. Це червона лінія, і це, на жаль, не про повагу”, — говорить Ігор Горбенко, начальник відділу з питань реалізації соціальних гарантій військовослужбовців та членів їхніх сімей Управління з питань реалізації соціальних гарантій Головного управління соціальної підтримки.

Служба в армії з почесного обов’язку перетворюється на покарання. Це фундаментальна зміна, яка матиме довгострокові наслідки для обороноздатності країни.

Міжнародні моделі

Учасники дискусії апелювали до успішних моделей. В Ізраїлі армія — соціальний ліфт: 70% хай-тек стартапів народилися в армії. У США велику кількість корпорацій очолюють ветерани.

“В Ізраїлі черга стоїть за людьми з певних військових підрозділів. Вони отримують освіту, навички, контракти”, — пояснює Терещенко.

Профспілки: 500 тисяч мобілізованих

Несподіваний факт: близько 500 тисяч членів профспілок пішли на фронт. Федерація профспілок України створила окрему профспілку захисників — 103,5 тисячі членів, з них 76 тисяч — діючі військові.

“Ми вийшли з ініціативою дозволити військовим офіційно бути членами профспілки”, — розповідає Сергій Бизов, голова Всеукраїнської профспілки захисників України, спортсменів та працівників сфер безпеки. Це може стати механізмом представництва інтересів.

Економічна прірва

Критичне питання озвучив Володимир Терещенко: “У армії зарплати 100 тисяч і більше. Середня в Україні — 20–25 тисяч. Яка в них буде можливість?”

Це бомба уповільненої дії. Сотні тисяч людей, які ризикували життям, повернуться до зарплат у 4–5 разів менших. При цьому їхні родини вже звикли до іншого рівня життя.

Рецепти порятунку: можливості замість пільг

Консенсус учасників: потрібні не принизливі пільги, а реальні можливості.

Ключові пропозиції:

• Освіта та перекваліфікація за державний кошт
• Податкові стимули для бізнесу, що наймає ветеранів
• Квоти в державних структурах
• Підтримка ветеранського підприємництва
• Використання унікальних навичок (дрони, РЕБ, кібербезпека)

Три крапки замість крапки

Дискусія завершилася не висновками, а “трьома крапками”. Це чесне визнання: готових рішень немає. Суспільний договір продовжує трансформуватися, і від того, яким він буде, залежить майбутнє країни.

Ключові виклики:

1. Держава не готова до масової демобілізації
2. Суспільство розколоте і не має спільного бачення
3. Економічна система не здатна абсорбувати ветеранів
4. Корупція підриває легітимність будь-яких рішень
5. Відсутній досвід мирної реінтеграції такого масштабу

Що робити?

По-перше, визнати масштаб проблеми. 5–6 мільйонів людей до 2030 року — це не статистика, це нова Україна.

По-друге, почати реальний діалог. Не імітацію, а чесну розмову про майбутнє. З усіма групами, включно з тими, хто не воював.

По-третє, вивчати успішний досвід, але адаптувати до українських реалій. Ми не Ізраїль і не США.

По-четверте, діяти вже зараз. Кожен день відкладання збільшує ризик сценарію “Буревісник”.

Найголовніше: ветерани — це не проблема, яку треба вирішити. Це люди, які створили можливість для існування України. Від того, як ми це усвідомимо та втілимо в новий суспільний договір, залежить, чи буде ця Україна.

Сценарій “Буревісник” уже запущено. Буря неминуча. Питання лише в тому, чи зможемо ми спрямувати її енергію на будівництво, а не на руйнацію.