4 березня в приміщенні Українського інституту майбутнього відбувся круглий стіл «Без паспорта і статусу: правові ризики для громадян Республіки Білорусь в Україні». Захід організували Український інститут майбутнього, Громадська спілка «Білоруська спільнота України», Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та БО «МБФ «Фундація друзів України». У ньому взяли участь народні депутати, представники Міністерства закордонних справ, Державної служби з етнополітики та свободи совісті, Офісу Омбудсмана, УВКБ ООН, правозахисних організацій та самої білоруської громади.

Приводом для дискусії стала постанова Кабінету Міністрів № 141 від 5 лютого 2025 року, яка скасувала автоматичне продовження посвідок на проживання для іноземців і встановила 90-денний дедлайн — до 6 травня. Для більшості іноземців це вирішуване питання. Для громадян Білорусі з простроченим паспортом — юридичний глухий кут.

Модератор заходу, операційний директор Українського інституту майбутнього та радник Омбудсмана Антон Гулідін відкрив дискусію: одразу окреслив ставки: « В Україні живуть десятки тисяч білорусів — IT-спеціалісти, підприємці, лікарі, вчителі, будівельники. Люди, які роками сплачують податки, створюють робочі місця, виховують дітей. Це потенціал, який або працює на нашу країну, або — якщо ситуація не зміниться — іде до Польщі, Литви, Німеччини»

Контекст

Співорганізатор заходу та голова ГС «Білоруська спільнота України» Олексій Францкевич пояснив, що після 24 лютого 2022 року, в умовах воєнного стану, посвідки на проживання, строк дії яких закінчився, автоматично продовжувалися. Це було важливе та гуманітарне рішення держави, яке дозволило людям легально залишатися в Україні, працювати, навчатися, виховувати дітей і підтримувати економіку в надзвичайно складний період. Проте з 2026 року ситуація змінюється. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 141 автоматичне продовження посвідок припиняється. Іноземні громадяни зобов’язані обміняти посвідку протягом 90 днів, інакше їхнє перебування в Україні вважатиметься незаконним.
Олексій Францкевич пояснив, що стоїть за юридичною формулою «незаконне перебування»: «Це втрата можливості офіційно працювати, обмежений доступ до освіти та медицини, неможливість вільно пересуватися і виїжджати за кордон. І — втрата правової стабільності, яку люди мали протягом багатьох років».

Людські історії: залишитися не можна, повернутися небезпечно

Співзасновниця ГО «Сустрєча» Олена Жаркевич розповіла, що особисто опиняється перед вибором уже 2 травня: « У мене закінчується паспорт по сторінках — немає куди ставити штампи. 2 травня я мушу обрати: або залишаюся в Україні і продовжую робити те, що роблю, — або їду в Польщу і починаю все з нуля. В Польщі є Travel Document. Там мене приймуть навіть із простроченим паспортом. Чому не тут?»

Жаркевич у 2021 році заочно отримала 25 років ув’язнення в Білорусі. Після відкриття Центру незламності КДБ почав відвідувати її родичів.

Юристка Правозахисного центру «Вясна» Світлана Головньова підкреслила системний характер загрози: «Всі, хто виїхав із Білорусі, вважаються там зрадниками. Постанова № 141 ставить цих людей у правову пастку: вони не можуть ані легалізуватися в Україні, ані безпечно виїхати. Це порушує принцип non-refoulement — заборони примусового повернення туди, де людині загрожує переслідування».

Радниця УВКБ ООН Оксана Бабіч нагадала, що правова база для захисту існує — і її треба застосовувати:

«Будь-яка людина, навіть без документів, може подати заяву на захист. Ця заява має бути прийнята. Усні відмови — це неправомірно, і це доводиться в судах».

Керівниця напрямку БФ «Право на захист» Софія Кордонець підтвердила: відмова у прийнятті заяв — стала практика:

«Майже стовідсотково іде усна відмова від Державної міграційної служби при прийнятті документів. Суди в більшості випадків стають на наш бік. Але щороку реальний статус біженця отримують до десяти людей. До десяти».

Позиція парламенту: інструменти є

Народний депутат Павло Фролов назвав ситуацію для білорусів принципово відмінною від інших іноземців: «Для інших іноземців, осіб без громадянства — 90 днів, зрозуміло, вони теоретично мають можливість отримати паспорти. До білорусів такої можливості абсолютно немає. Тут безвихідь, і має бути якесь виключення».

Фролов також відреагував на аргумент про безпекові ризики: «Ми розуміємо військові та безпекові ризики. Але всіх — абсолютно всіх — під одні й ті самі підстави, що дуже сильно обмежують права людини, — це неправильно».

Депутат підтвердив, що разом із колегою Вадимом Галайчуком через міжфракційне об’єднання «За демократичну Білорусь» ініціюватиме термінове рішення щодо продовження дії прострочених паспортів, а також запровадження проїзного документа іноземця за аналогією з Польщею та Литвою. Окремо — перегляд 5-денного строку для звернення за статусом біженця:

«ЄС надав захист 4 мільйонам українців. Україна дає статус біженця 10 білорусам на рік. Це неприйнятно».

Народний депутат Вадим Галайчук зазначив: «Ситуація виникла не вчора і не позавчора. І на нас із Павлом, в тому числі, лежить відповідальність за це — за те, що ми все ще це питання обговорюємо сьогодні, а прогресу не так багато».

Галайчук вказав на конкретний законодавчий інструмент: законопроект № 14160, який уже розглядається в профільному комітеті. У ньому є положення про проїзний документ іноземця — але наразі лише для військовослужбовців. До другого читання його треба розширити на цивільних білорусів.

МЗС про прецеденти і системний підхід

Представник МЗС Ілля Звенигородський нагадав про введені 18 лютого 2025 року національні санкції проти Лукашенка і вказав, що ті, хто залишився в Україні після початку агресії і робить все для перемоги, мають отримати реальну допомогу — або документи, або спрощений шлях до громадянства. Як позитивний прецедент він навів досвід Іспанії, де законодавчо закріплено право продовжувати дозвіл на проживання для громадян Білорусі з простроченим паспортом.

Його колега Михайло Харишин, зауважив : «Коли говорять, що на території України проживають 180–200 тисяч білорусів — це правильно, але не зовсім. Це півправда. Це проживають етнічні білоруси. А громадян Республіки Білорусь, які мають дозвіл на проживання в Україні, — 11 тисяч. Ця цифра стабільна з 2020 року. Це вже не така велика цифра, щоб цю проблему не вирішити».

Разом із тим він наголосив: рішення має бути системним — аналогічні проблеми є у чеченців, грузинів та інших, хто воює за Україну з паспортом недружньої держави. Харишин також застеріг від прискореного скасування двосторонніх угод з Білоруссю: після 2022 року чинність уже втратила третина з 315 договорів, і МЗС наполягає на аргументованих підставах для кожного — бо після завершення війни і зміни режиму ця база знадобиться для відновлення відносин.

Офіс Омбудсмана: 150 звернень за чотири роки — це катастрофічно мало

Начальник відділу Секретаріату Омбудсмана Андрій Ходак зафіксував парадокс: за чотири роки війни до його відділу надійшло лише 120–150 звернень від білорусів з питань документування — і жодного щодо постанови № 141: «Це дуже мало. Ми не бачимо загальної картини проблематики. Люди просто не знають про своє право звертатися до Уповноваженого. А це — механізм, який змушує систему реагувати».

Разом із тим Ходак навів приклади того, що механізм реально працює. У 2024 році Офіс виявив колізію: ДМС вимагала апостиль на білоруські документи, тоді як Мін’юст стверджував, що апостиль не потрібен. Після втручання Омбудсмана внесли зміни до постанови № 1201 — проблему усунули. Того ж року зафіксовано два випадки, коли ДМС відмовляла членам сімей військовослужбовців у прийнятті документів — після реагування Офісу права поновлено, люди увійшли в процедуру набуття громадянства. Ходак також звернув увагу: закон № 4502 надає іноземцям, які допомагають ЗСУ, право на імміграцію поза квотою — але процедура досі не прописана. Це питання до ДМС.

Рада національних спільнот: проблема ширша

Голова Ради національних спільнот Ашот Аванесян не стримався в оцінках: «В окопах національності немає. В окопах всі ми — українці, захищаємо нашу державу. А міграційна служба цього не бачить».

Авенесян повідомив, що 19 березня відбудеться круглий стіл із профільним комітетом Верховної Ради з прав людини, і закликав білоруську спільноту підготувати лист із конкретними кейсами.
«Нам потрібні конкретні кейси — і тоді ми вже можемо офіційно і на міграційну, і з Офісом Президента, і з Кабінетом Міністрів комунікувати. Якщо є конкретні списки, є конкретні люди — ми готові включатися і працювати».

Наприкінці заходу представник МЗС Михайло Харишин зауважив, що цього разу почув дещо інше, ніж зазвичай на подібних заходах:

«Сьогодні вперше почув не лише заклики про те, що треба робити. Сьогодні ми почули: ми зберемося і будемо розглядати. Тобто рух є вперед».

Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є
відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀
Єднання.