У статті розглянуто, як змінювався аграрний сектор у країнах Центрально-Східної Європи після їх вступу до Європейського Союзу. Мета — визначити, які з цих змін можуть бути корисними для вдосконалення аграрної політики України.
Встановлено, що після приєднання до ЄС Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія пройшли різні шляхи розвитку сільського господарства. На ці відмінності вплинули економічні умови, державна політика та ефективність роботи державних інституцій. Важливе значення мало також практичне виконання рішень Спільної сільськогосподарської політики ЄС (CAP).
Наголошено, що Польща стала прикладом успішної інтеграції до європейського аграрного простору. Її розвиток забезпечувався завдяки оновленню структури галузі, впровадженню нових технологій і розширенню видів виробництва. Підкреслено. що постійне зростання доходів польських фермерів свідчить про ефективне використання інструментів САР та ефективність державної політики.
Констатовано, що Угорщина натомість демонструє зворотну тенденцію. Її аграрний сектор розвивається повільно через неефективний земельний ринок і низький рівень технологічного оновлення. На досвіді цієї країни визначено, що фінансова допомога без глибоких реформ не забезпечує стійкого зростання конкурентоспроможності.
Зауважено, що Румунія стикається з інституційними проблемами — недосконалим земельним кадастром, обмеженим доступом фермерів до кредитів і слабкою кооперацією. Підкреслено, що приклад Румунії доводить: саме по собі приєднання до європейської політики CAP не гарантує економічної стійкості без системних внутрішніх реформ.
Констатовано, що Словаччина має високу продуктивність праці, однак структура її виробництва малогнучка. Це ускладнює адаптацію аграрного сектору до змін на ринку.
Порівняльний аналіз показує: після вступу до ЄС країни-сусіди України розвиваються по-різному. Встановлено. що успішність інтеграції залежить не стільки від обсягів фінансування, скільки від ефективного управління, прозорості та зрозумілості роботи державних інституцій.
Наголошено, що досвід цих країн має практичне значення для України. Він свідчить, що ефективна аграрна політика має спиратися на структурні реформи, технологічне оновлення, підтримку малих і середніх фермерів. Визначено, що такий підхід допоможе підвищити конкурентоспроможність українського сільського господарства, зміцнити продовольчу безпеку й забезпечити сталий розвиток сільських територій у майбутньому.
