Як Лукашенко “закручує гайки” воїнам “руського миру”

Джерело: Хвиля

У Білорусі триває суд над авторами текстів для російського видання «Регнум.ру». Процес, відверто кажучи, не типовий для країни за багатьма параметрами:

• судять співробітників російського агітаційного ресурсу, але не окремих журналістів (таке вже було), а всю «білоруську редакцію» з оголошенням у міжнародний розшук її керівника Юрія Баранчика;
• процес не був зупинений або переведений  у більш «м’яке русло» після спроб втручання низки російських ЗМІ й політиків із сусідньої країни;
• обвинувачені були затримані білоруськими спецслужбами понад рік тому і після довгої паузи їм було висунуто максимально жорстке звинувачення – розпалювання міжнаціональної ворожнечі групою осіб, що передбачає позбавлення волі на термін від 7 до 12 років;
• судовий розгляд відбувається у відкритому режимі, з висвітленням процесу в медіа. Наприклад, суди над бойовиками, які воювали на боці «ДНР» і «ЛНР»,  відбувалися або в закритому режимі або не висвітлювалися у пресі, інформація ставала доступною лише після винесення вироку;
• білоруські правозахисники розділилися у своїй оцінці того, що відбувається. Є ті, хто вбачає у процесі ознаки політичного переслідування, є ті, хто дистанціюється від проблеми, або «пасивно-солідарні» з позицією білоруської держави;
• процес обговорюється і в середовищі опозиційних політиків, активістів НУО, причому влада не переслідує (можливо, поки що) осіб, які озвучують різні погляди, в тому числі звинувачують режим у політичному цькуванні інакодумців.

Ще одна відмінність – явне затягування процесу . В Білорусі гучні справи слухаються досить швидко, а тут маємо мильну оперу з антрактами, завдовжки у місяць. Що більше дивує, у процесі побудови і зміцнення своєї системи влади Лукашенко не допускав утворення центрів сили, що користуються великою підтримкою держав, здатних оперативно ухвалити рішення (і виконати його), втручаючись у білоруську політику. Наприкінці 90-х  це були «демократичні» структури, які намагалися знайти партнерів у країнах ЄС та США. Після 2000 знищувалися (без зайвого шуму) у тому числі партії і групи, які мали зв’язки у східному напрямку. І якщо репресії до «прозахідних» опонентів мали скоріше персональний характер, то у випадку з любителями російського вибору застосовувався комплексний підхід:

• переслідування лідерів (найчастіше з метою не стільки запроторити за ґрати, скільки змусити залишити територію країни) і знищення інфраструктури організації. До речі, можливо, для деяких це буде шоком, але в Білорусі є список громадян Російської Федерації (в тому числі досить відомих), кому в’їзд на територію «синьоокої» просто заборонений. Тому в Білорусі на сьогодні фактично немає потужних і структурно оформлених проросійських груп. Але факт відсутності структур не означає того самого й про людей, також і на високих посадах, які надто люблять політику східного сусіда. У цієї проблеми –комплексний характер:
• навчання значної частини управлінців і силовиків у РФ створювало чудові умови для вербування їх спецслужбами або просто агітаційного впливу;
• потужні економічні контакти і залежність білоруської економіки від російського ринку передбачають часті контакти бізнесменів і держслужбовців з російськими колегами, що так само криє певні ризики;
• вільне переміщення громадян і приїзд росіян в Білорусь на «ПМЖ» або на довгий термін спрощує роботу спецслужб сусідньої країни на білоруській території;
• грантові програми Росспівробітництва, Фонду Горчакова, робота освітніх проектів та релігійна діяльність РПЦ також покликані «виховувати» у громадян Білорусі лояльне ставлення до політики РФ;

І, нарешті, не варто відкидати можливості банального вербування або співпраці з російськими політиками, спецслужбами «за переконаннями».

Білоруські влада у процесі кадрових перестановок 2011-13 років частково позбулася найактивніших любителів «руського миру» у виконавчій владі. Після 2014 року й особливо протягом останніх двох йде активна ротація керівників силовиків.

Частково це вже знаходить відгук у поведінці органів влади, спецслужб. Наприклад, бойовики «ЛНР» і «ДНР» з числа громадян Білорусі у 2015 й на початку 2016 років спокійно роздавали інтерв’ю журналістам, відзначаючи, між іншим, лояльне ставлення до них з боку співробітників КДБ, МВС та інших силових відомств. У 2017-му восени відбулися одразу три судові процеси над білорусами, які воювали на боці сепаратистів. І перший із засуджених (на обмеження волі) вирішив за краще втекти назад у «ДНР». Причину свого вчинку він, з-поміж іншого, пояснив зміною ставлення до білоруських силовиків. Дам повну цитату тих одкровень:

«Ніякого жалю до себе я не сподівався, позаяк мене ще раніше попередили знайомі, що по мене прийдуть. А судячи з того, що я чув на адресу захисників ДНР під час слідства … Там усі підтримують Україну! Люди з великими зірками навіть. Якась суперечка була, я кажу: кабель від свого будинку прокладу в ДНР і буду безкоштовно їм давати світло, а вони мені: ми і за це тебе посадимо ».

Але початок процесів не означає швидкого ефекту, чому були б свідками у 2017 році на прикладі «справи патріотів» (арешту активістів «Білого Легіону», справу проти яких довелося припинити), викрадення українця Павла Гриба і неадекватної реакції на інформаційні атаки, пов’язані з навчаннями «Захід-2017».

Кадрова чистка, у тому вигляді, в якому її проводить білоруська влада, не вирішує всіх проблем, оскільки:

• вона не може відбуватися швидко – для кожного, хто потрапляє в категорію «кандидат на звільнення»,  необхідно знайти обґрунтування, не пов’язане з його переконаннями – Білорусь не збирається подавати процес у вигляді «вичищення любителів Росії з владної вертикалі» – це загрожує надто великими проблемами, та й не повною мірою відповідає білоруському законодавству;
• в країні спостерігається кадровий голод, і, враховуючи, що на кожну посаду необхідно знайти адекватну заміну, питання швидких і масштабних змін стає проблематичним;
• чистка від явних прихильників «руського миру» не вирішує проблеми «російських консервів» – людей, які на публіці можуть висловлювати навіть антиросійські тези, але за фактом працювати в сценаріях, що реалізуються Кремлем. Такі консерви можуть чекати свого часу роками, але потім будуть задіяні у найбільш невідповідний момент.

Ось на цьому повернімося до суду над авторами «Регнум.ру». Спостерігаючи за подіями, пов’язаними зі справою, керівник проекту Belarusian Security Blog А. Поротников дійшов висновку, що нетиповість ведення процесу може мати свою логіку – такий формат судового розгляду і рівня гласності призводить до самовідкривання «російських консервів». Справді, якщо спостерігати за реакцією суспільства, то на захист російських агітаторів стали також ті, від кого подібної реакції навряд чи можна було очікувати – частина білоруських демократів, в тому числі ті, які артикулюють праві національно-орієнтовані гасла. Висловилися і чимало «державних патріотів» – люди, які до цього досить активно говорили про підтримку А. Лукашенка, не особливо згадуючи Росію і Путіна. «Це така собі провокація і перевірка на вошивість, яка має на меті виявити і взяти на олівець тих, хто зовні біло-червоно-білий або західно-болотистий, а всередині – забарвлення «Аквафреш », – написав у своєму блозі А. Поротников.

Ці припущення цілком логічні, оскільки лакмусовий папірець «Регнум» вже проявив сутність, переконання і контакти як мінімум кількох десятків представників політичних партій, аналітичних центрів, правозахисників, журналістів, церковних діячів і навіть представників владних інститутів.

Ба більше, знаючи специфіку роботи білоруської владної системи, найімовірніше, робота ведеться і в середовищі управлінців, представників бізнесу.

Швидких результатів і масових звільнень, переслідувань, ми, думаю, не побачимо з описаних вище причин, чому кадрова ротація не може відбуватися швидко. Але самовідкривання великої кількості «консервів», коли начебто звична «зовнішня упаковка» розривається і з-під неї починає тхнути «руським миром», дає поле для роботи – видно і кого замінювати і, частково, на кого (потенційні кандидати на посади так само «розкриваються»). Крім того, є і плюси для подальшого загравання Лукашенка зі своїми «опонентами» – не секрет, що останніми роками влада все активніше починає проводити заходи за участю НУО, аналітичних груп, навіть опозиційних політиків. Але така «гра в демократію», навіть в обмеженому форматі, може стати безпечнішою, якщо на подібні заходи будуть запрошувати нехай опонентів, але як мінімум тих, у кого зсередини не віє «російським духом». До речі, така корекція політики керівництва країни – найпомітніший маркер, що дозволяє судити про те, наскільки дані у тексті припущення правдиві і виправдані. Перевірити це можна буде, порівнявши частоту контактів з тими чи тими групами вже до літа 2018 року.