Новини • 28 Лютого 2019
Фото: ukranews.com
Ректори та керівники університетів – окрема каста, яка відчуває за собою певний “імунітет”. У тому числі – політичний. Вони слабко реагують на суспільні запити до змін. Натомість таку готовність демонструють окремі викладачі, кафедри, приватні універститети.
Про це розповів експерт програми «Освіта» UIF Миколою Скибою, підсумовуючи результати зустрічей з представниками університетських кіл після презентації доповіді “Майбутнє українських університетів”, що відбулась у грудні минулого року в Українському інституті майбутнього.
Три зустрічі відбулись у Хмельницькому, Львові (Український Католицький Університет) та Києві (Київський Університет ім. Б. Грінченка).
Для презентації ми обирали ті університети, які мають певну відкритість, та готові експерементувати з програмами.
Для прикладу, в Університеті ім. Грінченка Галина Вишневська викладає культурологію та соціальну антропологію, використовуючи у своїй програмі книги «Пісня льоду й полум’я» Джорджа Мартіна (у масовій культурі більш відома як «Гра престолів»).
УКУ – взагалі університет, який вирізняється підходами до навчального процесу. Вони відомі тим, що запрошують багато світових «зірок». Наприклад, там у 2016 році читав лекції Френсіс Фукуяма. Нещодавно в УКУ відкрилася магістерська програма «Науки про дані». Це при тому, що в українському навчальному полі Data Science доволі незвідане явище, хоча є дуже популярним напрямком за кордоном.
Інноваційні університети зазвичай народжуються з власною позицією. УКУ – радше виняток, ніж правило. Цей університет від початку створювався як інноваційний, підлаштований під запит бізнесу, інтелектуалів, громадських організацій та церковних кіл.
Такий виняток, але у меншому масштабі, є також у Харкові – Харківська школа архітектури. Вони взялися заповнювати нішу спеціалістів, які б могли створювати дизайн публічного простору. Харківський архітектор Олег Дроздов та його колеги починали з короткотермінових курсів, а потім виросли до бакалаврських та магістерських програм. І на сьогодні поволі перетворюються на університет.
Ще один поодинокий кейс – Університет Короля Данила в Івано-Франківську. Вони заохочують студентів працювати за фахом вже під час навчання. Наприклад, для студентів-юристів є так звана «юридична клініка». Там вони під керівництвом наставників вчаться надавати послуги і розуміти, з чим вони стикнуться, коли отримають диплом і розпочнуть індивідуальну практику.
Побачити, скільки інноваційних точок є на мапі української освіти. І, хоч їх значно менше у порівнянні з двома сотнями державних університетів, їхня кооперація може дати щось більше. Тобто наша мета – нанести їх на єдину мапу і показати їх одне-одному, щоб вони могли координувати свої дії.
Не менше двох десятків, якщо враховувати не лише університети, а й окремі кафедри, які почали експериментувати.
Наприклад, на кафедрі інформаційних технологій у Львівській політехніці працюють з програмами інтернет-речей і готують відповідних спеціалістів «на замовлення» IT-компаній.
У тому ж університеті сформувалася окрема структура – Стартап Школа, яка допомагає перетворити ідею на продукт, цікавий для інвесторів. Вона працює не тільки зі студентами, а й з випускниками, які давно закінчили університет, але ще потребують менторської підтримки, піар-супроводу.
Інший приклад – в Університеті ім. Івана Франка спільно з IT-компанією SoftServe з’явився курс підготовки фахівців для інформаційно-технологічної галузі.
Так. Теперішні керівники університетів, ректори – це така окрема каста, яка відчуває за собою «імунітет», навіть політичний. Адже вони дуже часто мають політичний бекграунд. Тому у своїй діяльності орієнтуються не на суспільство з його запитами і бажанням змін, а на свій політичний “дах”. Але відбувається природня зміна людей на посадах. І до державних органів також приходять нові люди з бізнес-мисленням. І ця законсервована група поки не розуміє, що політичний ресурс їхньої підтримки (зв’язки у центральних та місцевих органах влади) скоро себе вичерпає. Тому на доповідь «Майбутнє університетів» вони не відреагували: ніби не помітили її.
Інший рівень університетського середовища – викладачі та очільники кафедр – також реагують здебільшого з обережністю, із запитанням «Ви хочете нас усіх прибрати?» Хоча трапляються такі співробітники ВНЗ, які після презентації підходили та питалися поради, зробити програми цікавішими для студентів. Тобто з обережним оптимізмом можна говорити про те, що є «точки дотику» між віізонерами інноваторами і людьми з академічного середовища.
Микола Скиба, експерт програми “Освіта” Українського інституту майбутнього
Розмову вела Саміра Аббасова
Разом ми можемо змінювати майбутнє! Ваша підтримка дозволяє нам продовжувати наші дослідження та надавати об'єктивний аналіз ключових суспільних питань. Приєднуйтесь до нас сьогодні, щоб спільно будувати майбутнє наших поколінь.
Підтримати
