Турецький потік: чим це вигідно Ердогану і Путіну, і чим загрожує нам?

Путін і Ердоган запустили Турецький потік.

Про це в неділю написали всі російські ЗМІ, і чимало наших видань передрукували цей заголовок. Утім, якщо уважніше придивитись до події, ситуація дещо неоднозначна.

По-перше, газогін “Турецький потік” вчора ніхто не відкривав. Роботи на ньому ще далекі від завершення. У понеділок в стамбульському готелі Hilton лише помпезно відзначали завершення будівництва морської ділянки газогону. Прокачка газу цим маршрутом почнеться, за оптимістичним прогнозом, наприкінці наступного року. За іншими підрахунками — уже в 2020-му.

Утім, радість обох сторін цілком зрозуміла. Росія побоювалась відмови Європи від Північного потоку-2 (а, відповідно, при відмові від Турецького – подальша газова експансія в Європу фактично призупинялась).

Туреччина ж завдяки Потоку не просто забезпечує власні потреби у енергоносіях, а перетворюється з країни-імпортера енергоносіїв на важливого транзитера, маючи намір стати у майбутньому газовим хабом. Країна, залежність якої від газових постачань зростає (а відтак і уразливість з точки зору енергетичної безпеки), може захистити себе шляхом переходу у статус важливого транзитного гравця.

Зважаючи, що основними постачальниками газу до Туреччини є Росія та Іран, та враховуючи бажання Туреччини перетворитися на регіональний газовий хаб, а також існуючі протиріччя між США, Туреччиною, РФ та Іраном, постає питання: як складуться відносини у трикутнику Іран-Туреччина-Росія? І як це вплине не регіональну та глобальну політику, не лише у сфері газопостачань.

Детальніше – незабаром у нашій доповіді про розвиток газових відносин у регіоні, амбіції та труднощі Туреччини на шляху до перетворення на регіональний хаб та наслідки домовленостей Путіна та Ердогана для України.