Притягнення до відповідальності як особливий вид популізму

Ірина Венедіктова, Генеральний прокурор України

Усі ми пам’ятаємо, що передвиборча кампанія кандидата на посаду Президента Володимира Зеленського була максимально багатообіцяючою, і стосувалось це усіх сфер життя суспільства, але при цьому досить обачною, коли йшлося безпосередньо про реалізацію заявленого (чого лише варте гасло “Ні обіцянок, ні пробачень”, яке нібито наперед знімало будь-яку політичну відповідальність за невиправдані надії виборців). Однак сьогодні, незадовго до місцевих виборів, у Офісі Президента як ніколи існує розуміння того, що значна частина виборців, яка свого часу підтримала Зеленського, попри тривале підсвідоме заперечення його прорахунків, як небажання визнавати помилковість власного вибору, навряд-чи буде настільки лояльною щодо кандидатів від “Слуги народу”.

Такий стан речей зумовив необхідність демонстрації суспільству того, що, незважаючи на відсутність конкретних досягнень, Президент все-таки володіє ситуацією та готовий до рішучих кадрових кроків. І в цьому випадку гасло “Весна прийде – саджати будемо” набуло нового забарвлення, адже весна давно минула, обіцяних  гучних “посадок” все немає, а от спроб – цілком достатньо. Звідси – термінова, цілком закономірна, потреба публічно вичитати “відповідального”, заявивши про рішучість намірів.

Між тим, якщо аналізувати спроби ГПУ, ДБР, НАБУ продемонструвати очікувані показники, так чи інакше схвалені керівництвом держави, доводиться констатувати, що справа не лише в керівниках, але й в наявності з боку перелічених численних процесуальних прорахунків та порушень, допущених в ході розслідувань, з огляду на що уповноважені органи фактично самостійно “розвалювали” справи, демонструючи власну процесуальну неспроможність і даючи підстави для успішних оскаржень стороні захисту. Тому, об’єктивно, слід відокремлювати вдавану боротьбу з корупціонерами, що супроводжується замовними кримінальними провадженнями, які так чи інакше позбавлені високих шансів судового успіху, від викриття реальних корупційних схем, які потребують не лише тривалої і кропіткої процесуальної роботи, але й, на жаль, наявності політичної волі.

Що ж стосується заявлених Президентом строків щодо демонстрації Генпрокурором результату, то це – більше про популізм, аніж про кримінальний процес. Більш-менш дотичні до розуміння його перебігу громадяни розуміють, що таких строків за нинішніх умов функціонування судової і правоохоронної систем очевидно недостатньо. Резюмуючи, що йдеться про повне, об’єктивне та неупереджене розслідування, слід розуміти, що це – десятки свідків, сотні процесуальних дій, численні й тривалі експертизи та судові засідання і якщо сторони процесу належно виконують свої обов’язки (у тому числі – не складають процесуальні документи “заднім числом” або наперед, що вже було у практиці кількох відомих кримінальних проваджень), це потребує відповідних часових затрат. Звісно, для завдань політичних необхідні строки можуть здатися тривалими, але не для завдань процесуальних.

Враховуючи викладене, очікувати швидких результатів і надалі не варто, йтиметься про заміну очільника ГПУ чи ні. І, зрештою, вести мову про результативність роботи відомства можна буде лише у разі комплексного перегляду стратегії розвитку прокуратури в цілому, адже від перестановки доданків сума не змінюється, як і вироблені роками підходи до роботи з регулярною зміною керівництва.

Мирослава Чорноусько, адвокат, кандидат юридичних наук, експерт з питань правоохоронної та судової діяльності Українського інституту майбутнього