Законопроєкт «Про медіацію» потребує точності формулювань та професійних підходів при формуванні нової законодавчої бази

На необхідності ухвалити проєкт закону «Про медіацію» наголосив експерт з питань судової та правоохоронної діяльності Українського інституту майбутнього Андрій Помазанов.

Його важливість він обумовив суперечливими підходами до реформування органів судової влади останніх років, а також суспільним попитом на впровадження й розвиток позасудових форм вирішення спорів. Однак, зазначив експерт, неточності формулювань та непрофесійні підходи при формуванні нової законодавчої бази можуть звести нанівець очікування у впровадженні найкращих світових практик на території нашої держави.

«До числа позасудових альтернативних видів вирішення спорів, які використовуються багатьма країнами цивілізованого світу відноситься медіація (лат. «Mediati» – посередництво). Вона являє собою методи вирішення спорів із залученням посередника – медіатора. Інститут медіації міцно закріпився та широко використовується ще з другої половини ХХ століття у США, Канаді, Австралії, Китаї та країнах Західної Європи. Східноєвропейські країни Польща та Чехія так само на законодавчому рівні запровадили медіацію після завершення експериментального періоду програми примирення сторін», – повідомив Андрій Помазанов.

В Україні, зазначив він, процес впровадження світових трендів не завжди проходить гладко. Нерозуміння пропонованої моделі вирішення проблеми, а іноді політичні протистояння стають на заваді впровадження ефективного інституту.

Величезний крок на шляху до впровадження механізмів медіації та досудового врегулювання спорів, додав експерт, було зроблено парламентарями ВРУ VІІІ скликання. Однак, попри величезний обсяг проведеної роботи, у 2019 році відповідний законопроєкт не знайшов підтримки у залі пленарних засідань парламенту.

Наразі маємо рішення профільного комітету ВРУ з питань правової політики про рекомендацію підтримати за основу урядовий законопроєкт «Про медіацію».

«Ідеального законопроєкту український парламент, мабуть, не бачив ніколи. Не виняток і урядовий медіаційний проєкт. Оминаючи низку технічних зауважень, які можуть виникнути під час розгляду проєкту в залі пленарних засідань, слід зупинитися на основному – сфері застосування майбутнього закону.

Автор законодавчої ініціативи вважає, що медіація може бути застосована у «… будь-яких конфліктах (спорах), які виникають у цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносинах…», що є занадто широким визначенням та надалі може сприяти дискредитації інституту медіації як ефективного позасудового способу вирішення спорів», – каже Андрій Помазанов.

За словами експерта UIF, при розгляді аналогічного проєкту попереднім складом ВРУ також виникали дискусійні баталії.

«Наприклад, щодо можливості застосування механізмів досудової медіації у цивільно-правових спорах, стороною яких є держава, територіальна громада, їхні органи, державні та комунальні підприємства, неповнолітні особи, особи з обмеженою дієздатністю, в спорах, пов’язаних з державною таємницею.

Так само викликає багато суперечностей в частині використання медіації у справах про адміністративні правопорушення. Насправді, у країнах з багаторічним досвідом позасудового вирішення спорів існує безліч різного роду програм примирення саме в адміністративному процесі, які дозволяють зекономити час та підвищити ефективність вирішення проблеми. На жаль, Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить положень про застосування мирових угод, тому поряд із запровадженням позасудового порядку в адміністративному процесі слід вносити відповідні зміни до КУпАП, чого Уряд не пропонує.

Уряд у своєму законопроєкті дає доволі широке визначення медіатора як фізичної особи, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку у сфері медіації в Україні або за її межами, обмежуючи можливість виконувати функції медіатора виключно наявністю у людини судимості. На жаль, при такому формулюванні проєкт законодавчого акту може бути визнаний корупційним, оскільки залишається можливість виконання функцій медіатора державними службовцями, службовцями органів місцевого самоврядування, суддями (крім випадків, коли вони здійснюють врегулювання спорів за участю судді) та іншими працівниками судових органів, посадовими особами прокуратури, Державного бюро розслідування та інших органів», – зауважив Андрій Помазанов.