Карантин у школах України: як не начхати на якість освіти

Із середини лютого цього року низка навчальних закладів в Україні закрита на карантин. Лише у Києві закрито 119 шкіл. Причина – перевищення епідемічного порога захворюваності на грип та ГВІ більш як на 20 %. Відповідні листи з рекомендацією ввести карантин розсилають міські та районні управління охорони здоров’я. Така ситуація відбувається практично кожного року, до цього вже звикли педагоги, батьки та діти. Останні навіть дуже цьому радіють, для них це як додаткові канікули. Іноді учні навіть провокують рішення про переведення школи на карантин, змовляючись симулювати захворюваність і не виходити на навчання. Потрібні відсотки набираються і дирекція вимушена ухвалювати відповідне рішення. Навіть якщо це «епідемія хитрощів» не реагувати на неї не варто, адже небажанням йти до школи організм подає сигнал, про виснаженість від браку сонячного світла, вітамінів, чистого повітря та фізичної активності.

Разом з тим молодих людей, у яких раптом вивільняється багато часу нерідко тягне далеко не на пізнавальні пригоди. Лише за тиждень карантину управління Національної поліції у Київській області зафіксувало близько десяти кримінальних правопорушень, скоєних неповнолітніми. Складено також близько 70-ти адміністративних протоколів.

Сезонна регулярність настання карантинів та її наслідки як у плані якості навчання, так і соціальних наслідків, спонукає порушити питання про організаційні висновки з цієї ситуації.

Одне із рішень може полягати у створенні національної платформи дистанційного навчання. За наявності онлайн доступу до навчального контенту карантин може бути частковим. Тобто дома залишаються учні або з першими ознаками захворювання, або з ослабленим імунітетом. При необхідності забезпечити повний карантин така форма навчання також допоможе не втрачати ритму навчання і підтримувати активний зв’язок між педагогом та учнями. в Україні вже працює кілька приватних дистанційних шкіл. Вивчивши їх досвід можна було би подумати і про інтеграцію онлайн навчання у звичайні школи. Певні кроки у цьому напрямку вже роблять. МОН наразі нещодавно оприлюднило проект положення про електронні підручники, що дозволяють навчання на компетентнісній основі. Масштабування онлайн форматів для школярів, втім, може завадити низька наповнюваності державного бюджету.

Проте можна подивитися на ситуацію ще прискіпливіше і глибше і згадати про таку річ як індивідуальні освітні траєкторії, передбачені Законом про освіту, проектні форми навчання, тощо. Якщо зробити навчальний процес цікавіше, він буде давати учням, особливо – підліткам, той драйв, який хоча би почасти зможе утримати їх від скоєння правопорушень. По друге – проектне навчання передбачає роботу у невеликих групах, у більш вільній формі, що саморегуляцію, контроль відстані від однокласника. Яких чхає, чи кашляє, тривалість перебування разом тощо.

Третій аспект проблеми – це зміцнення здоров’я молодого покоління. Одним із центрів поширення звичок і навичок здоров’я може і має бути школа. Але для цього такий предмет як “Основи здоров’я” слід вивчати не у формі нудних лекцій і ще нудніших завдань у робочому зошиті, а як цикл практичних занять. Не обійтися і без оновлення підходів до формування фізичного простору школи.