Станом на липень 2025 року чисельність українських ветеранів становила 1,56 млн, з яких 82% — учасники бойових дій. Кількість ветеранів продовжує зростати і, за даними Мінветеранів, може сягнути 5–6 млн осіб разом зі членами їхніх родин після завершення активної фази війни — це до 20% населення країни.
Як інтегрувати їх у мирне життя зараз, а особливо після закінчення гарячої фази війни, які серйозні соціально-економічні наслідки чекають на Україну в разі провалу успішної інтеграції — стало темою масштабного дослідження Українського інституту майбутнього “Між фронтом та майбутнім: сценарії та економічні наслідки ветеранської політики”.
За результатами цього дослідження Український інститут майбутнього провів панельну дискусію «Права, можливості та партнерство: розвиток ветеранської політики в Україні».
Модератором виступив Анатолій Амелін, виконавчий директор та співзасновник UIF.
Спікери:
- Яна Лаврик — експертка економічних програм UIF
- Руслан Приходько — заступник Міністра у справах ветеранів України
- Анатолій Остапенко — народний депутат, Голова підкомітету з питань соціального захисту прав ветеранів Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів
- Павло Мороз — директор Департаменту корпоративної соціальної відповідальності МХП
- Сергій Позняк — військовослужбовець та голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО
- Ігор Марі, «Маріо» — голова Київської міської профспілки захисників України, голова Київської міської спілки ветеранів АТО, голова Муніципальної Варти м. Києва.
На початку обговорення Яна Лаврик, спираючись на дослідження, окреслила в цифрах, що очікує Україну залежно від різного підходу до роботи з ветеранами:
Без ефективної політики — шлях до стагнації:
- мінус 5 млн населення за 5 років;
- мінус 3 млн економічно активних громадян;
- середньорічна зміна реального ВВП: – 0,4%;
З ефективною політикою — шлях до зростання:
+3,5 млн трудових ресурсів (порівняно з негативним сценарієм)
+3,1% середньорічного приросту реального ВВП
+200 млрд дол. додаткового ВВП за 5 років
+72 млрд дол. додаткових податкових надходжень у бюджет
«Або ми можемо втратити людей і країну, або ми можемо, навпаки, використати цей наш шанс»,— підсумувала доповідачка.
За яким сценарієм ми зараз рухаємося?
Модератор запропонував запрошеним гостям поміркувати, за яким із чотирьох сценаріїв, окреслених у дослідженні, рухається зараз Україна.
Він нагадав, що це:
1. «Буревісник» — відсутність ефективної ветеранської політики, але зростаюча готовність суспільства до змін.
2. «Колапс» — варіант, коли і ветеранська політика провалюється, і суспільство залишається інертним.
3. «Болото» — інерційний сценарій, а також це точка, де ми знаходимося зараз. Державна ветеранська політика начебто є, але суспільство не готове її сприймати чи активно в ній брати участь.
4. «Гармонійний розвиток» — найоптимістичніший сценарій, при якому і політика ефективна, і суспільство готове до змін.
На думку Сергія Позняка, ми перебуваємо зараз десь між «Болотом» і «Буревісником», оскільки цивільна частина не готова до змін, а ветеранська — вже «на грані сил». І це мають усвідомити всі, бо «солдат…який зараз є ветераном, він свою роботу перед суспільством зробив. Тепер черга суспільства — зробити свою роботу».
Ігор Маріо вважає, що ми заходимось у дуже критичній точці. Він наголосив на думці, що «героїзація ветеранів ніколи не може бути достатньою». Для цього необхідне потужне патріотичне виховання, щоб підростаючий українець вважав захист Батьківщини дійсно священним обов’язком, а не ганебною повинністю. Причому заходи з формування поваги до ветеранів не потребують навіть великих коштів.
«І провали в мобілізації, і «бусифікація»… — це саме наслідки того, що було згаяно в оцей от проміжок часу, що нам наш ворог дав після гарячої фази АТО до повномасштабки. Ми цей час згаяли, на превеликий жаль».
Анатолій Остапенко впевнений, що мають місце локально всі чотири сценарії, бо суспільство дуже різнорідне.
«Є закони, гарні закони. Але суспільство, яке повинно ті закони далі втілити в життя, не хоче певні речі робити. Тому і цей мікс сьогодні. На жаль, я, як парламентар, не бачу, що хоче суспільство».
Також немає тісної співпраці між міністерствами, робота яких має стосунок до ветеранської політики — як правило, «кожне міністерство бореться за те, щоб залучити до себе більше коштів». Тут питання до Кабінету Міністрів. Остапенко зазначив, що проблемою недостатнього захисту ветеранів (наприклад, надання статусу УБД) часто є невиконання прийнятих Законів у самому війську через слабку організацію формальних процесів.
Руслан Приходько розповів про напрацювання Міністерства у справах ветеранів, поділився викликами та планами.
Особливу увагу приділив питанню співпраці держави і територіальних громад: не всі вони хочуть працювати з ветеранами, а центральна влада може впливати тільки через рекомендації. Хоча державні ресурси громади отримують.
Павло Мороз акцентував на основному підході компанії: «Ми заручилися експертною підтримкою психологів, юристів, реабілітологів, лікарів, але перш за все—військових та ветеранів. У них за плечима — знання, бойовий досвід, тривала розлука з близькими, реінтеграція до цивільного життя. Для нас дуже важлива оця комплексність, коли кожна послуга чи кожен сервіс, який ми пропонуємо ветерану, він дійсно затребуваний, він дійсно є якісним і цінним».
Він вважає, що успіх ветеранської політики — у взаємодії держави на різних рівнях, у мотивації бізнесу та залучення безпосередньо ветеранів, їх родин до формування підходів реінтеграції.
На запитання Яни Лаврик про ряд перешкод для ветеранів при отриманні інвалідності, зокрема, ставлення лікарів, Руслан Приходько визнав, що проблема є.
Відбулася урядова реформа МСЕК — «комісії потрібно вчити, комісії потрібно контролювати». Зараз готуються постанови Уряду з формування експертних команд з оцінювання втрати працездатності. Але «чи готові фахівці супроводу гідно виконувати цю контрольну функцію?»
Він також зазначив, що з тими, хто хоче нажитися на ветеранові, треба однозначно боротися, і це вже питання до правоохоронців.
Економічна реінтеграція — ключ до успіху
У другій частині дискусії модератор ставив запитання кожному з присутніх, яке фокусується на його сфері діяльності.
Ветеранський бізнес — важлива частина економічної реінтеграції. Які сьогодні перепони для цього бізнесу? Що заважає розвиватися?
Сергій Позняк: Основна проблема — доступ до фінансування. Адже класичні джерела фінансування для цивільних — партнерство, інвестиції і зовнішнє фінансування — практично недоступні підприємцю ветерану. Бо відчувається якась пересторога. Партнерів знайти важко, це тільки друзі і сім’я. Банки не хочуть фінансувати ветеранські компанії через репутаційні ризики.
Підприємцям-ветеранам залишається взаємодіяти із Українським ветеранським фондом і Державною службою зайнятості. А це неповноцінне фінансування. Таким чином складається нерівноправна конкуренція.
« Цивільні компанії зараз мають просто неперевершену перевагу перед тими, хто їх захищає» — резюмує військовослужбовець.
Сергій Позняк бачить вихід у розвитку ветеранських фінансових сервісів. Це міжнародний досвід.
МХП має достатньо успішну програму індивідуального супроводу військових, ветеранів та їхніх родин «МХП Поруч». Що заважає іншим бізнесам створювати такі ж програми або об’єднуватись і разом лобіювати зміни?
Павло Мороз вважає, що все залежить від намірів компанії. Кількість бізнесів, які усвідомили важливість питання реінтеграції ветеранів збільшується. Показово, що одним із важливих аспектів повернення до цивільного життя є розвиток ветеранського підприємництва.
«З 2022 року Благодійний фонд «МХП-Громаді» реалізує спільний з Українським ветеранським фондом грантовий конкурс на підтримку бізнесу ветеранів «#ВартоРобиТиСвоє». Цьогоріч цей конкурс масштабувався – до його реалізації долучилася компанія Кернел. Таким чином, у громадах формується ціла екосистема успіщних бізнесів, в тому числі—ветеранських».
Як можуть впливати ветеранські профспілки на процеси реінтеграції ветеранів?
Ігор Маріо зауважив, що, на його переконання, державі зараз не дуже потрібні сильні профспілки та об’єднання ветеранів — вона не бачить в них колег, партнерів.
« Коли ми створювали після АТО ветеранські спілки, Ради ветеранів, то робили це не з допомогою держави, а всупереч».
Він наголосив, що держава не була готова після демобілізації учасників АТО, і так відбувається і зараз. Держава має бути готова і профспілки у цьому допомогли б.
За дослідженнями, велика кількість військових (10-15%) не хочуть повертатися до цивільного життя, хочуть продовжувати воювати. Скажіть про ваше бачення перспектив приватних військових компаній в Україні.
Анатолій Остапенко зазначив, що у парламенті є декілька законопроєктів з цього приводу. Він вважає: такі компанії повинні мати місце в сьогоднішніх реаліях.
« Ми перша армія світу сьогодні, яка запровадила дрони. Ми готові сьогодні навчати наших партнерів».
Депутат ВР має думку, що держава зараз боїться запроваджувати ПВК, щоб не руйнувалася монополія на силу. Було б доцільним віддати координацію цими структурами ГУР, а не іншим силовим структурам.
Якщо приватні компанії будуть виконувати місії на міжнародному рівні, то це принесе ще й певні кошти для економіки. Є багато думок і напрацювань у цьому напрямку, але спочатку треба звільнити території.
Які додаткові повноваження або ресурси потрібні Міністерству у справах ветеранів для створення та імплементації ветеранської політики?
Руслан Приходько зазначив, що на сьогоднішній день потрібна глобальна ветеранська стратегія.
«Стан, у якому буде жити наш ветеран… це прямий показник мобілізаційної готовності цивільного населення»,— вважає він. Важливо узгодити законодавчу базу, видатково-фінансову модель забезпечення цієї системи. Інакше буде мати місце лише популізм.
Яна Лаврик зауважила, що для ефективної ветеранської політики потрібно не так багато грошей, як може здаватися.
Якщо порівнювати витрати на превентивні заходи, і на те, скільки може потім піти на «гасіння пожежі», котра виникне, якщо нічого не робити, то це 2-3% ВВП, які доцільніше потратити зараз. Також вона озвучила інші розрахунки, зроблені в ході дослідження UIF по ветеранській політиці.
У ході обговорення учасники зібрання відповіли на репліки та запитання із залу.
Присутніх ветеранів цікавило, насамперед:
- яким чином можливо простежити, скільки коштів, що виділяється державою для ветеранів, іде конкретно на ветеранів, а скільки — на оплату послуг інституцій, що розподіляють ці кошти ?
- чому не можна зробити ветеранські пільги адресними, в електронному вигляді?
- з яких причин представникам ветеранського бізнесу так важко отримати грант через кар’єрний центр, коли відмовляють без будь-яких пояснень?
- чому ветеранам-підприємцям банки відмовляють у кредитуванні?
- чому не все так просто з безоплатним навчанням дітей ветеранів?
Відбулася жвава полеміка з предметною аргументацією.
Для детальнішого ознайомлення дивіться запис панельної дискусії на You Tube- каналі Українського інституту майбутнього за посиланням:
Анатолій Амелін резюмував підсумки дискусії:
1. Діалог є, і це дуже добре.
2. Держава в особі міністерства і депутатів має розуміння проблеми, а це 50 відсотків її вирішення.
3. Проблем набагато більше, ніж ми сьогодні підняли, і наше дослідження має велику кількість ідей, пропозицій, як це можна вирішити.
4. До реінтеграції активно залучається великий бізнес, і він має активно підтримувати ветеранські проєкти.
5. Не треба сепарувати: і ветерани, і люди, які не воювали — це єдине українське суспільство.
6. Нам треба разом думати, яку країну будуватимемо, і на чому вона буде базуватися.
7. Ні слова про ветеранів без ветеранів:ветерани мають бути залучені у всі процеси, що стосуються їх підтримки.
Присутні зійшлися на думці, що ветеранська політика має стати одним із драйверів післявоєнного розвитку України. Її ефективна реалізація може перетворити нинішні виклики на потужний ресурс для економічного зростання, соціальної згуртованості та зміцнення держави.
