ОПИС АНАЛІТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дослідженні «Українського інституту майбутнього» (далі – УІМ) на замовлення та за безпосередньої участі «Української ради зброярів» проведено аналіз стану і перспектив міжнародного ринку озброєння та військової техніки (далі – ОВТ), експортного потенціалу ОПК України та умов його реалізації в контексті російсько-української війни.

Дослідження фокусується на поточному стані та перспективах оборонного експорту України, враховуючи глобальні тенденції ринку озброєнь та специфічні виклики, що стоять перед українським оборонно-промисловим комплексом (далі – ОПК). Результати дослідження надаються для використання вищим керівництвом нашої держави, фахівцями сфери ОПК і суміжних галузей і містять ключові кількісні показники, факти, висновки, рекомендації та іншу інформацію, актуальну на червень 2025 року. 

Метою дослідження є підготовка комплексних рекомендацій для військово-політичного керівництва держави та державних органів, фахівців галузі ОПК стосовно відновлення оборонного експорту держави, забезпечення його ефективності та реалізації заходів державної підтримки.

Об’єктом дослідження є міжнародний ринок ОВТ та умови реалізації на ньому проєктів військово-технічного співробітництва (далі – ВТС).  

Предметом дослідження є можливості держави стосовно відновлення та підтримки оборонного експорту.

Актуальність дослідження: В умовах перспектив перемир’я у російсько-українській війні та бюджетних обмежень ймовірне скорочення оборонних закупівель з боку держави негативно вплине на галузь ОПК, особливо на приватні оборонні підприємства малого та середнього бізнесу (далі – МСБ), які втратять мотивацію присутності на ринку, перш за все щодо R&D та збереження потужностей виробництва. З іншого боку — держава хоче мати «законсервовані потужності» галузі на випадок відновлення воєнних дій, не маючи особливих можливостей фінансувати їх збереження, а також зацікавлена в наповненні бюджету податками, збереженні унікальних фахівців оборонної індустрій та робочих місць загалом. Тобто в діяльності ОПК вже існує «замкнуте коло», яке слід «розірвати». Одним з найбільш доцільних рішень вбачається просування підприємств/продукції українського ОПК на зовнішньому ринку, але не лише шляхом зняття обмежень на оборонний експорт, а завдяки системній підтримці з боку держави підприємств в їхній роботі на зарубіжних збройових ринках, оскільки окремо взяте підприємство ОПК слабо орієнтується в складних «правилах гри» сфери військо-технічного співробітництва (далі – ВТС). Таким чином, на порядку денному постає завдання розроблення та реалізація стратегії державно-приватного партнерства формату «Win-Win» у сфері військо-технічного співробітництва.

Методика проведення дослідження передбачала використання ключових показників стосовно сфери ОПК та ВТС, які пройшли апробацію під час проведення попередніх досліджень «УІМ».

Під час дослідження використовувалися методи оцінки:

• статистичний аналіз — обробка даних щодо запитів ринку, експорту, виробництва, фінансування тощо;
• експертні оцінки — оцінки державних діячів/посадовців, військових, розробників/виробників ОВТ, керівників/фахівців галузі ОПК, незалежних експертів, які працюють у сфері ОПК та ВТС ;
• оцінки результатів реалізації проєктів ВТС, розвитку ЗС країн світу, застосування ОВТ в реальних бойових умовах;
• SWOT-аналіз — виявлення сильних та слабких сторін потенціалу ВТС, можливостей і загроз;
• порівняльний аналіз — зіставлення з іншими країнами (наприклад, з ВТС країн-членів НАТО/ЄС, КНР, РФ тощо);
• моніторинг та аналіз відкритих профільних джерел.

Загалом дослідження ґрунтується на обробці та узагальненні відкритих даних з таких основних типів джерел:

• бази даних та результати попередніх досліджень «Українського інституту майбутнього»;
• офіційні джерела (Кабінет міністрів України (далі – КМУ), Міністерство оборони України (далі – МОУ), Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України (далі – Мінстратегпром), Міністерство цифрової трансформації України (далі – Мінцифри);
• аналітичні та наукові публікації (Національний інститут стратегічних досліджень (далі – НІСД),  «RAND Corporation», «SIPRI» («Stockholm International Peace Research Institute»), Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння (далі – ЦДАКР), видання «Jane’s Defence Weekly» тощо;
• профільні відкриті джерела та медіа («Defense Express», «ArmyInform», «The Military Balance» тощо).

Отримані результати та висновки дослідження дозволяють:

• забезпечити прийняття виваженого та збалансованого рішення стосовно відновлення і підтримки оборонного експорту Україною та реалізації нею проєктів ВТС;
• забезпечити ефективність державного управління у сфері ВТС, визначати та коригувати державну політику, здійснювати планування розвитку галузі ОПК в інтересах успіху на міжнародному ринку озброєння;
• визначати пріоритетні напрямки розвитку інновацій, фінансування та залучення інвестицій, які забезпечать успіх оборонного експорту України;
• реалізовувати доцільні заходи залучення/мобілізації ресурсів, кадрового забезпечення, наукового супроводження, освітні заходи тощо в інтересах ВТС;
• підвищувати ефективність взаємодії між підприємствами ОПК та споживачами продукції в проєктах ВТС.

Авторський колектив — експерти та партнери «Українського інституту майбутнього»:

• Амелін Анатолій Ігорович, співзасновник та виконавчий директор «Українського інституту майбутнього»;
• Галушко Сергій Олександрович, директор оборонних програм «Українського інституту майбутнього»;
• Гере Юлій Павлович, заступник Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (2020-2021 роки), член наглядової ради «United Tech Assets Fund»;
• Єхануров Юрій Іванович, прем’єр-міністр України (2005-2006 роки), міністр оборони України (2007 – 2009 роки), народний депутат України 3-го, 4-го, 5-го та 6-го скликань, директор інституту передових оборонних технологій Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», кандидат економічних наук;
• Кишкар Павло Миколайович, старший офіцер Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, депутат Верховної Ради України 8-го скликання, громадський та політичний діяч;
• Ліпкан Володимир Анатолійович, доктор юридичних наук, професор, Президент Глобальної організації союзницького лідерства;
• Радченко Юрій Андрійович, кандидат економічних наук, ветеран російсько-української війни, експерт у сфері державного та військового управління, полковник у відставці;
• Романенко Ігор Олександрович, генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України (2006 – 2010 роки), доктор технічних наук, кандидат військових наук.
• Федірко Ігор Олегович, виконавчий директор «Української ради зброярів».

Структура звіту за результатами аналітичного дослідження:

1. Резюме.

2. Міжнародна торгівля зброєю та Україна.

3. Оборонна індустрія та експорт ОВТ США.

4. Розвиток оборонної індустрії і ВТС у рамках ЄС, НАТО та окремих європейських країн. Внесок в оборону ЄС та НАТО як вікно можливостей для України.

5. КНР: від пріоритетного партнера до провідного конкурента.

6. Військова індустрія та експорт ОВТ Російською Федерацією.

7. Проблема поновлення оборонного експорту в оцінках стейкхолдерів, гравців галузі ОПК та експертного середовища.

8. Поточні запити міжнародного ринку озброєння та експортний потенціал українського ОПК.

9. Ризики від поновлення оборонного експорту та шляхи їх усунення/мінімізації.

10. Рекомендації для стейкхолдерів та пропозиції до дорожньої карти поновлення та розвитку оборонного експорту.

Примітки:

1. Нижче наведено основні висновки за результатами дослідження. Повний звіт, зокрема його англомовна версія, є окремими документами, які представлені на ресурсах УІМ.

2. Заходи дослідження виконувалися з урахуванням вимог нормативних актів стосовно збереження державної таємниці та захисту інформації з обмеженим доступом загалом, що унеможливлює відображення у звіті чутливої інформації та низки висновків.

3. Під час проведення дослідження використовувалися можливості низки сервісів штучного інтелекту (далі – ШІ), зокрема стосовно аналізу вхідних матеріалів, апробації окремих результатів дослідження тощо. Водночас матеріали, отримані за допомогою ШІ, проходили процедуру верифікації.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Безпекова ситуація у світі активізувала потреби збройних сил у переозброєнні для реагування на поточні виклики та забезпечення готовності до збройного протиборства майбутнього:

• триває перехід провідних армій світу до опанування проведенням мультидоменних операцій («Multi-Domain Operations») та їхніх аналогів (в залежності від регіону/країни світу), що вимагає інтегрованих платформ на суші, у повітрі, на морі, в кібер- і космічному просторі;

• спостерігається зростання глобального попиту на високоточні та далекобійні системи ураження, ПРО/ППО всіх типів, безпілотні платформи, засоби РЕБ, автономні рішення з елементами ШІ — як реакція на новий характер війни та збройних конфліктів;

• зростає роль C4ISR-рішень (зокрема систем/рішень ситуаційної обізнаності, комплексних систем автоматизованої аналітики та управління бойовими діями тощо) в інтересах ефективного командування і управління з метою отримання переваги в часі, точності та ефективності рішень загалом (див. «Convergence Doctrine», JADC2);

• актуалізувався попит на системи стримування та асиметричної протидії — високоточні протитанкові засоби, конструкційно прості та недорогі системи ППО, БпЛА, антидронові рішення, мобільні РЕБ-комплекси, бронетехніку у  форматі MRAP, які дозволяють державам із обмеженим ресурсом вести ефективну оборону в умовах кількісної переваги противника;

• триває пошук платформ з огляду на їхню автономність, стійкість до РЕБ, інтеграцію з ШІ, 3D-друк для гнучкої логістики (див. «UK Strategic Defence Review 2025»).

2. Наведене спричинило потужну трансформацію міжнародного ринку зброї як щодо запитів споживачів, так і стосовно умов власне оборонного експорту:

• міжнародний ринок озброєнь зазнав змін внаслідок повномасштабного вторгнення РФ в Україну та низки збройних конфліктів у світі. Глобальний попит на високоточне, автономне, асиметричне озброєння суттєво зріс. Водночас дефіцит виробничих потужностей навіть у провідних країнах (США, Франція, Німеччина) відкриває нові вікна потенційних можливостей для країн, які можуть запропонувати сучасну та ефективну продукцію на основі бойового досвіду;

• ринок західних країн демонструє приріст (наприклад в Європі – +155% за 2020–2024 роки і його зростання продовжується);

• ЄС та Велика Британія активізували трансформацію воєнного потенціалу і фінансування закупівлі ОВТ (зокрема через «European Defence Fund» обсягом в 150 млрд євро кредитних ліній) для внутрішніх закупівель і підтримки ОПК держав-членів;

• США оголосили про корекцію програм переозброєння власних збройних сил та одночасно утримують 43% частки глобального експорту ОВТ, що потужно обумовлює спрямованість та зміст американської зовнішньої політики;

• Росія втратила понад 60% свого експорту за 5 років — внаслідок війни проти України, впливу санкцій, браку комплектуючих та зниження довіри до неї як постачальника. Водночас РФ має амбіції повернення на ринок, спираючись на досвід ведення війни та відповідні розробки нових зразків ОВТ;

• Китай наполегливо здійснює експансію на міжнародному ринку ОВТ, витісняє РФ на ринках Азії й Африки, пропонуючи ефективні зразки зброї, вигідні умови фінансування і комплексну логістику, а також в цілому успішно посилює конкуренцію з західними країнами;

• стосовно змісту запитів імпортерів ОВТ — спостерігаються акценти на  ключові напрямки, в яких Україна вже має перевірені рішення та в цілому готові пропозиції. Україна здатна запропонувати конкурентні умови в багатьох сегментах озброєння, адаптованого до реальних умов війни.

3. Трансформація ринку зброї спричинила зміни в діях ключових гравців у конкурентній боротьбі:

• США як фактично провідний на теперішній час спецекспортер, гравець, який намагається «формувати правила» ринку, просуває стандарти, монопольні «умови гри» на ринку (зокрема, через митні обмеження та торгові угоди під тиском), веде агресивну протидію оборонному експорту Китаю та інших країн, активно інтегрує партнерів до власних виробничих ланцюгів (наприклад, в рамках AUKUS);

• ЄС впроваджує курс на стратегічну автономію, підтримує оборонні консорціуми, інші форми кооперації та національні ініціативи на тлі загрози російської агресії;

• КНР посилює конкурентну боротьбу з акцентами на розвиток «дешевого, але розумного озброєння» з гарантіями експлуатації, активно змагається з РФ і США на ринках третього світу;

• окрім названих вище провідних «гравців», на зовнішніх ринках прогнозується конкуренція ОПК щонайменше з Польщею, Туреччиною та Південною Кореєю.

Загалом на глобальному ринку озброєнь за період 2020–2024 років мають місце значні зміни. США залишаються лідером із часткою 43% у світовому експорті озброєнь та військової техніки (ОВТ), випереджаючи Китай у 7,3 раза та Росію у 5,5 раза. Експорт ОВТ з Росії скоротився на 64%, з Китаю — на 5,4%, тоді як експорт США зріс на 21%. Імпорт ОВТ до Європи збільшився на 155% через загрози з боку Росії, що свідчить про зростаючий попит на оборонні технології в регіоні. 

4. Історичний контекст українського оборонного експорту: ВТС України в період до лютого 2022 року має як успішні результати, так і багато «невивчених уроків» і надає «інформацію для роздумів» стосовно порядку та умов відновлення оборонного експорту:

• Україна тривалий час (до 2014 року) була у ТОП-10 спецекспортерів, але переважно завдяки «спадщині» запасів озброєння та конструкторсько-виробничого потенціалу СРСР, з мінімальним вкладом у їхню модернізацію та розвиток;

• щорічний експорт оцінювався в понад 1 млрд доларів та мав портфель замовлень на 4–5 років на суму понад 5 млрд доларів;

• основними ринками були Азія (45%) та Африка (30%), із такими ключовими партнерами як Індія, Таїланд, Алжир, Китай та Ірак. Структура експорту включала авіатехніку (43,1%), техніку сухопутних військ (36,4%) та засоби ППО (10%);

• основою експорту було ОВТ переважно радянського зразка — танки, авіація, артилерія, що забезпечувало лише короткотермінову вигоду;

Слід наголосити, що незважаючи на появу після 1991 року певної кількості нових розробок українського ОВТ для експорту (а також низку проєктів глибокої модернізації парку радянського озброєння), основна частина експорту – це був продаж умовно кажучи «надлишкових» запасів ОВТ, які опинилися на території України в 1991 році (у кращому випадку – після їхнього ремонту та/або незначної модернізації). Наведене означає, що представлена структура експорту мала незначний вплив на розвиток потенціалу галузі ОПК, створення перспективного озброєння, оновлення виробничих потужностей тощо. У свою чергу – це значно обмежувало наші національні спроможності на подальшу перспективу ВТС – після вичерпання «надлишкових» запасів ОВТ;

• сфера ВТС функціонувала в режимі «ручного управління» та в умовах фактично відсутності системного державного управління ВТС й експортної стратегії;

• приватна частка ОПК лише починала формуватися, водночас недостатня державна підтримка, неефективна координація між державним та приватним секторами стримували формування єдиного експортного потенціалу держави;

• мали місце обмежена участь у спільних міжнародних проєктах створення і виробництва ОВТ, що також ускладнювалося відсутністю можливостей/ інфраструктури післягарантійного супроводження експортних поставок;

• загалом потужна спадщина ОПК зразка 1991 року, досягнутий рівень ВТС станом на початок 2022 року наразі значно втрачені (зокрема, ліквідація понад 70% підприємств ОПК, втрачені коопераційні ланцюги та партнерства у ВТС) та створюють для нас не зовсім сприятливі умови для відновлення оборонного експорту;

• важливим уроком минулого є відсутність у державі системного та ефективного національного експортного оператора з повноваженнями і компетенціями комплексного супроводження ВТС;

• відсутність політики розвитку людського капіталу в науці, ОПК, ВТС призвели до втрати конструкторських, виробничих, управлінських шкіл з низки напрямків (космос, ракетобудування, радіоелектроніка, кораблебудування тощо);

• негативним чинником є незавершеність переходу до сучасного формату державно-приватного партнерства в сфері ОПК та ВТС, як це наразі реалізовано у США чи Великій Британії.

5. Політичне рішення стосовно відновлення оборонного експорту — на порядку денному, і актуальність його прийняття зростає:

• без завчасно відкритого експорту (розуміючи тривалі часові показники, необхідні  для успішного виходу на зарубіжні ринки) приватний сектор ОПК в умовах припинення воєнних дій (але не закінчення війни) може опинитися на межі стагнації. Шанси на «виживання», за різними оцінками, мають приблизно близько 20% підприємств;

• в умовах обмежень бюджету СОУ на закупівлі ОВТ відкриття експорту дозволяє фінансувати підприємствами ОПК створення нових зразків озброєння та розвиток виробничих потужностей без навантаження на державу;

• політичне рішення стосовно оборонного експорту — сигнал інвесторам і міжнародним партнерам про нашу послідовність, стабільність та передбачуваність;

• оборонний експорт завжди був інструментом економічної дипломатії та зміцнення союзів. На тлі нестабільності допомоги від держав-партнерів (а фактично односторонньої «гри» з їхньої сторони) саме спільні проєкти з ними мають формувати тривалі партнерські відносини на перспективу;

• потужна оборонна індустрія є однією з небагатьох конкурентних переваг нашої держави після закінчення війни, які мають забезпечити відновлення та розвиток України та одночасно забезпечити її обороноздатність;

• відсутність політичного рішення стосовно оборонного експорту сприяє актуалізації потужної загрози для національної безпеки — наразі вже 85% приватних виробників ОПК (з переліку підприємств, які були об’єктом даного дослідження) планують або вже релокували своє виробництво за кордон. 

6. Відновлення експорту для підприємств оборонної індустрії є однією з умов їхнього майбутнього існування та розвитку:

• експорт потенційно забезпечує доступ до глобальних ринків та ресурсів (контракти, інвестиції, технології);

• з’являється мотивація до модернізації виробництва, впровадження міжнародних стандартів (НATO, ЄС, NIST, ISO тощо), що опосередковано створить позитивний вплив на сектор безпеки і  оборони України;

• відбувається підвищення привабливості галузі, потенціал залучення, збереження та розвитку висококваліфікованих кадрів, створення/збереження робочих місць;

• створюються умови розширення можливостей для спільних розробок із західними партнерами.

7. Наведеному сприяє в цілому потужний потенціал експортної складової ОПК України:

• ми маємо верифіковані на полі бою рішення практично широкої номенклатури зразків ОВТ, які користуються попитом на зарубіжних ринках (технології штучного інтелекту військового призначення, високоточної зброї різних діапазонів дальності, ПТРК, БпЛА, НРК, РЕБ, засоби управління, артилерійські системи, бронетехніку тощо);

• наявний виробничий потенціал низки підприємств значно перевищує можливості закупівлі ОВТ з боку держави навіть в умовах російсько-української війни, що дозволяє мати резерв для зовнішніх контрактів;

• підприємства ОПК демонструють гнучкість, швидкість прототипування та адаптації виробництва, що є значною перевагою в умовах «оновлення» ситуації/потреб на полі бою кожні 3-4 місяці;

• понад 200 оборонних компаній мають потенціал подальшого розвитку і  в контексті оборонного експорту готові до подальшого масштабування;

• Україна має позитивну репутацію в регіонах світу, що обумовлено історією попередніх контрактів, авторитетом держави у світі в контексті російсько-української війни, поширенням інформації про сучасні розробки ОВТ нашою державою в країнах тощо;

• загалом чи не найбільшою конкурентною перевагою українського ОПК у контексті перспектив оборонного експорту є розгалужена мережа R&D-структур та система тестових майданчиків з реальною військовою експертизою, доступом по досвіду бойового застосування ОВТ і перевірки нових зразків у реальних бойових умовах;

• практично всі потужні іноземні виробники ОВТ шукають можливості отримати доступ до зазначеного, провести експертизу, доопрацювати свої продукти. Тобто Україна в контексті загального курсу на відкриття оборонного експорту має розглядати його окрему досить конкурентоздатну складову: «експорт досвіду»;

• іншою перевагою українського ОПК наші партнери визнають досить привабливе співвідношення «Cost-Efficiency» стосовно продукції оборонних підприємств. Не випадково за досвідом російсько-української війни замовники вимагають від своїх національних ОПК максимально здешевити продукцію або взагалі переглянути підходи стосовно пріоритетів. Наприклад, можна витратити мільярд доларів на один єдиний бойовий корабель, який через загрози морських дронів або протикорабельних ракет на зразок нашого «Нептуна» навіть не вийде за межі військово-морської бази. Але як альтернатива — ці самі кошти можна витратити на тисячі відносно дешевих БпЛА та морських дронів, які взагалі унеможливлять досягнення мети противником у визначеній морській оперативній зоні;

• оборонний експорт має значну інвестиційну привабливість. Приватні інвестиції в оборонні технології значно зросли: із 5–6,7 млн доларів у 2023 році до 50 млн доларів у 2024 році, із прогнозом на 2025 рік — понад 100 млн доларів. Хоча інформація про обсяги інвестицій в оборонні розробки, як правило, є закритою, «Dragon Capital» зробив анонси про інвестиції в ОПК в обсязі 100 мільйонів доларів (перш за все в розробки/стартапи). У свою чергу, в рамках дослідження автори прийшли до висновку, що реальні показники інвестицій можуть бути приблизно вдвічі більшими;

• загалом станом на червень 2025 року український ОПК налічує близько 800 підприємств, здатних виробляти ОВТ, за різними оцінками, на 35–40 млрд доларів на рік, але лише частина наведеної продукції може бути закуплена державою. Реалістичні прогнози оборонного експорту — поки що мова йде про один-два мільярди доларів у кращому випадку. Але цілі мають бути амбітними та реалістичними — досягти щонайменше довоєнного рівня експорту. Проте замість «перефарбованої радянської спадщини»  це мають бути унікальні високотехнологічні зразки ОВТ за привабливими цінами, підтримані сервісом, навчанням персоналу, підтримкою впровадження в питаннях бойового застосування;

Стосовно номенклатури потенційного українського оборонного експорту — мова йде при його три умовні складові:

• по-перше, існують системи/зразки українського ОВТ, які наразі відповідають потребам збройного протиборства, успішно застосовуються  і масово виробляються та мають перспективи бути витребуваними в подальшому. Серед них безумовний експортний потенціал вже зараз мають різноманітні системи/комплекси БпЛА, НРК, морських дронів, РЕБ, ситуаційної обізнаності, артилерії тощо;

• по-друге, в Україні створені та виробляються зразки ОВТ, які можуть мати обмежені перспективи для війн високої інтенсивності майбутнього через зміну їхньої парадигми, конкурентів з боку зарубіжних виробників або підходять переважно для локальних війн/збройних конфліктів низької інтенсивності. Серед таких зразків можна назвати, як варіант, ПТРК та бронетехніку. Безумовно, вони мають потенціал для експортних поставок, але потребують подальшого розвитку конструкцій та правильної маркетингової політики;

• по-третє, існують напрацювання українського ОПК стосовно іншої номенклатури ОВТ, які наразі знаходяться переважно на рівні розробок, тестування, дослідної експлуатації або обмеженого бойового застосування (на рівні малосерійного  виробництва). Це переважно високоточна зброя (балістичні, крилаті ракети, окремі системи ППО тощо). Після їхнього виходу на рівень готовності, застосування та виробництва, притаманний номенклатурі наведеної вище першої групи ОВТ, вони також мають значний експортний потенціал.

8. У випадку відсутності найближчим часом політичного рішення стосовно відновлення та підтримки державою оборонного експорту, зростає низка ризиків та негативних чинників для оборонної індустрії:

• демотивація приватного сектору ОПК, у перспективі — згортання ініціатив, розробок, втрата персоналу;

• неконтрольований відтік технологій/розробок в інші країни, перенесення виробництва за кордон. Наведене вже має місце, але існує ризик зростання цієї тенденції в рази;

• ризик втрати ніш на міжнародному ринку — на тлі наявності потужних гравців зростає конкуренція з боку Польщі, Туреччини, Південної Кореї, інших країн;

• створюються умови для поступового технологічного відставання через брак ресурсів на дослідження та розробки;

• збереження та зростання залежності СОУ від іноземного постачання ОВТ;

• конкуренти активно вивчають і копіюють українські оборонні рішення, просуваючи їх на глобальний ринок ОВТ. Відповідно Україна ризикує втратити не лише доходи і технології, а й суб’єктність у стратегічному вимірі, що може призвести до зниження привабливості нашої держави як партнера у спільних оборонних проєктах, серед покупців, інвесторів тощо.

9. Водночас має місце дискусія стосовно ризиків протилежної спрямованості — у випадку надання українським виробникам формального дозволу на експорт ОВТ, але без його супроводження з боку держави:

• обговорюються репутаційні/іміджеві проблеми у відносинах держави з суспільством та партнерами в контексті недостатнього рівня забезпечення ОВТ потреб фронту та постійних прохань України стосовно безоплатної допомоги;

• прогнозується конфлікт інтересів між державою і виробниками в парадигмі «експортні контракти/потреби забезпечення ЗСУ»;

• існує ризик потенційного витоку технологій через недосконалі механізми ВТС;

• репутаційні та інші втрати у випадку отримання української зброї недружніми країнами і в державою-агресором;

• надмірна концентрація на експортних контрактах як більш привабливих  може відволікати приватний бізнес в ОПК від національних пріоритетів;

• обмежені можливості держави супроводжувати/підтримувати експорт ОВТ через пріоритетність вирішення завдань власної обороноздатності;

• політичний та інший тиск з боку країн-реципієнтів у випадку нестабільності/зривів у реалізації контрактів.

10. На даний момент вбачаються основні механізми мінімізації/усунення наведених ризиків:

• комунікаційне та дипломатичне супроводження питання оборонного експорту у випадку прийняття відповідного рішення про дозвіл;

• нормативне встановлення пріоритету потреб СОУ над експортними проєктами з чіткими механізмами регулювання зазначеного;

• запровадження сучасних механізмів контролю кінцевого користувача («end-use monitoring»);

• обмеження на експорт стосовно критичних технологій та зразків ОВТ через окремі ліцензії/дозволи;

• здійснення експорту до країн через відповідні міжнародні зобов’язання, а також до країн, з якими підписанні безпекові угоди тощо;

• регулярний моніторинг оборонної політики партнерів.

11. На даний  момент обговорюється низка варіантів відкриття оборонного експорту, основними з яких є:

• пілотні проєкти відкриття експорту для певних категорій ОВТ (наприклад, БпЛА або комплектуючі/запчастини для військо-транспортної авіації, стосовно яких відсутні перспективи закупівлі державою);

• надання разових дозволів по конкретних проєктах ВТС;

• дозвіл на експорт при умові постачання підприємством не менше 50% (як варіант) продукції для потреб СОУ (якщо у внутрішнього замовника існують альтернативи вибору у інших виробників);

• ліцензування експорту за категоріями власних національних пріоритетів по визначених номенклатурах зразків ОВТ;

• створення і розвиток кластерів спільного виробництва (Joint Ventures) з країнами-партнерами;

• контрольоване з боку держави включення українських виробників до участі в національних проєктах переозброєння в рамках ЄС.

Також обговорюється модель відкриття оборонного експорту, при якій запроваджуються спеціальні податки для спецекспортерів. Безумовно, такий підхід має низку дискусійних складових і викликає занепокоєння, але все ж таки присутній у переліку варіантів. Держава пояснює це  необхідністю отримання коштів на виробництво ОВТ для потреб СОУ. У свою чергу, виробники вбачають у такому рішенні звуження вікна можливостей для успіху власного оборонного експорту. Також наведене вимагає з боку держави створення окремого механізму збору таких податків.

12. Є очевидним, що формальне відкриття експорту саме по собі жодним чином не забезпечить 100% успіху для конкретних підприємств ОПК. Вихід на міжнародний ринок потребує значної підготовки власне підприємства-потенційного спецекспортера, а також комплексу заходів держави стосовно підтримки ВТС:

• міжнародний ринок ОВТ функціонує за своїми  жорсткими правилами (під впливом політичних та безпекових чинників, в умовах недобросовісної конкуренції тощо), які слід завчасно розуміти, відслідковувати та набувати спроможностей для успішної роботи на ньому;

• з боку держави необхідна завчасна та професійна дипломатична, зовнішньоекономічна, розвідувальна, інформаційна, правова тощо підтримка проєктів ВТС;

• умовою успіху є створення та впровадження системи державних гарантій та страхування контрактів ВТС;

• успіх оборонного експорту вимагає від виробників готовності роботи в умовах правового поля держав-імпортерів, отримання необхідних ліцензій, дотримання вимог сертифікації (ISO, AQAP, STANAG тощо);

• успішні проєкти ВТС передбачають не лише постачання партій ОВТ, а розбудову експортної логістики (ремонтні бази, запчастини, техпідтримка тощо) та навчання персоналу;

13. У випадку прийняття відповідного політичного рішення стосовно оборонного експорту, визначення механізмів його імплементації та державної підтримки ВТС, усунення/мінімізації відповідних ризиків тощо прогнозується отримання значних переваг державою та СОУ:

• збереження і розвиток національного ОПК як системоутворюючого елемента стратегічної автономії та національної могутності;

• просування інтересів України у світі і формування іміджу держави як надійного технологічного партнера;

• підвищення доходів бюджету, отримання додаткових коштів на потреби обороноздатності, зменшення податкового тиску;

• розвиток людського капіталу та наявність робочих місць у високотехнологічних галузях економіки;

• спільні проєкти з державами-партнерами як чинник зміцнення міжнародних зав’язків та безпекових союзів;

•обмін технологіями в межах спільних проєктів.

14. Мінімально необхідними заходами підтримки оборонного експорту з боку держави є:

• формування експортної оборонної політики/стратегії та політична воля стосовно її реалізації (включаючи розроблення політики/стратегії оборонного/військового експорту, військово-технічної політики/стратегії; військово-промислової політики/стратегії, воєнно-наукової політики/стратегії (в частині створення ОВТ, розвитку критичних технологій, інновацій тощо)). Також може розглядатися як варіант політика більш високого рівня — політика експорту безпеки;

• нормативне визначення зазначеного на рівні законів України, нормативних актів Президента України та уряду, а також відповідних програм/дорожніх карт/планів реалізації;

• централізація керівництва/координації сферою оборонного експорту на рівні Президента України, РНБО, КМУ, включно зі створенням/визначенням єдиного оператора ВТС;

• системна та постійна підтримка реалізації експортної стратегії, включно з дипломатичними, розвідувальними, правовими, інформаційними та іншими заходами;

• інституційна та інші форми підтримки мережі R&D (зокрема, через оборонний експортний фонд);

• запровадження спеціального правового режиму для оборонних інвесторів, створення, як варіант, центру супроводу — умовного «Defence-Tech Investor Office» (DTIO), який допомагав би з ліцензуванням, сертифікацією, експортним контролем, стандартами НАТО, ЄС тощо;

• освітні програми для топменеджменту/власників підприємств ОПК та фахівців з ВТС.

Загалом державі необхідно опанувати перехід стосовно пріоритетів від рівня «експорт ОВТ» до рівня «експорт безпеки», не допустивши при цьому падіння до рівня «експорт технологій та інтелектуальної власності».

Слід формувати та пропонувати клієнтам комплексні пропозиції в форматі послуг приватних військових/охоронних компаній для виконання безпекових завдань «під ключ». Після закінчення війни/припинення воєнних дій наші можливості надання наведених послуг зростуть кардинально, але заради успіху таких проєктів вже зараз є сенс з боку держави започаткувати створення відповідних умов (нормативних, організаційних, інституційних тощо).

15. Для оборонних компаній, перш за все приватної форми власності та МСБ, в контексті намірів виходу на міжнародний рівень необхідно завчасно запровадити комплекс заходів для створення умов роботи на міжнародному  ринку ОВТ та мінімізації впливу ризиків на, умовно кажучи, «об’єктовому» рівні:

• трансформація управлінської діяльності компанії у напрямку набуття спроможностей ефективно працювати на зовнішніх ринках;

• забезпечити в команді наявність фахівців/експертизи за напрямком зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) та, можливо, GR в країні/країнах експортного інтересу; інформаційно-аналітичного забезпечення з додатковими функціями бізнес-розвідки; правового забезпечення з акцентами на міжнародне право, ЗЕД, інтелектуальну власність тощо; комунікаційного супроводження діяльності компанії, включаючи інформаційний простір держав/регіонів потенційних експортних контрактів;

• організувати створення та просування експортних версій продукції, включно з урахуванням вимог стосовно сертифікації, відповідності стандартам замовника (окремих держав, НАТО, ЄС тощо), забезпечення логістики та супроводження життєвого циклу зразків ОВТ;

• провести завчасну трансформацію поточної бізнес-моделі в модель виробництва та просування продукції подвійного або цивільного призначення з урахуванням запитів зарубіжних ринків;

• створити умови для залучення інвестицій, включаючи перехід від рівня «Battle-Proven» до «Investor-Ready»;

• урахувати можливість створення або участі у партнерських проєктах (альянси, асоціації, кластери, навіть громадські організації) для просування/захисту спільних інтересів та «гри в доповнюваність»;

• здійснити виведення пропозиції для замовника на новий рівень (окрім просування зразка ОВТ — додаткові сервіси підтримки/супроводження життєвого циклу, оновлення лінійки продукції, документації, навчання персоналу тощо);

• запровадити комунікаційне супроводження діяльності та формування/підтримки репутації;

• долучитися до участі в оборонних виставках, презентаціях/тестуваннях, конференціях, присутності в інформаційному/медійному просторі загалом.

16. Під час проведення дослідження в частині зарубіжних країн (розділи 3-6) автори керувалися наступним:

• досвід державної підтримки сфери ВТС держав — провідних гравців на міжнародному ринку зброї є доцільним для аналізу та урахування під час формування Україною власної політики оборонного експорту та її впровадження;

• зазначені країни одночасно є конкурентами нашої держави на регіональних ринках ОВТ, що вимагає розуміння умов діяльності в конкурентному середовищі;

• водночас аналіз зарубіжних гравців оборонного експорту дозволяє визначити «вікна можливостей» стосовно встановлення партнерських відносин (зокрема з ЄС, США, Великою Британією тощо) та реалізації спільних проєктів на ринках третіх країн;

• розуміння змісту пропозицій провідних експортерів (номенклатури продукції/товарів військового та подвійного призначення), умов постачання та сервісної підтримки дозволяє українським спецепортерам розуміти ніші на ринку, а також формувати власні конкурентоспроможні пакети пропозицій.

17. Майбутнє України як однієї з провідних та успішних держав світу має ґрунтуватися  на використанні низки наших конкурентних переваг на міжнародних ринках:

• технологій/розробок за напрямом цифрової трансформації;

• технологій аграрної сфери (зокрема виробництво та постачання за кордон екологічно чистих продуктів);

• оборонних технологій, включно з використанням механізмів ВТС для їхнього просування. Варіантом наведеного може бути пропозиція зарубіжним партнерам технологій безпеки в широкому розумінні;

• технологій освіти, науки, створення інновацій тощо.

Таким чином, український оборонно-промисловий комплекс має значний експортний потенціал для становлення України як глобального лідера у сфері інноваційних оборонних технологій. Однак для реалізації такого потенціалу необхідне прийняття політичних рішень, проведення реформ, інтеграція у світовий ринок та підтримка з боку інвесторів. Експорт може стати ключовим фактором економічного зростання, але успіх залежить від подолання таких перешкод як бюрократія, конкуренція та нестача кваліфікованих кадрів. Представлені рекомендації спрямовані на створення сприятливого правового середовища, зміцнення міжнародного співробітництва та покращення стратегічної комунікації, що є критично важливим для забезпечення національної безпеки та економічного розвитку держави.

КИЇВ – 2025