30 червня активізувався сенатор-республіканець Ліндсі Грем із заявою, що Дональд Трамп непублічно (під час гри в гольф) підтримав його законопроєкт запровадження 500%-го тарифу проти країн, які торгують із Росією, попри війну в Україні. У першу чергу він спрямований на покупців російських енергоресурсів, а саме Китай та Індію. У травні 2025 року також публічно було озвучено, що цей документ готові підтримати 81 сенатор зі 100, у випадку якщо Росія зірве переговори з Україною.

Ми точно не можемо знати, чи наважиться Трамп на такий крок, щоб примусити РФ до політичного врегулювання війни. Однак ми можемо змоделювати можливі наслідки такого рішення, і їх важко охарактеризувати як «в інтересах США».

Зовнішня політика США останні 10–15 років вибудовувалася навколо стримування Китаю. У цій стратегії Вашингтон розраховує на Індію як на регіонального конкурента Пекіна, якому також невигідне посилення китайського впливу. Однак це не означає, що Індія є союзником чи молодшим партнером США. Навпаки, Нью-Делі послідовно дотримується концепції «стратегічної автономії», проводячи незалежний зовнішньополітичний курс. Наприклад, міністр закордонних справ С. Джайшанкар неодноразово жорстко критикував ліберальний світовий порядок, головним бенефіціаром якого були США. Тим не менш, відносини між двома країнами залишаються на рівні стратегічного партнерства. Будь-який зовнішній тиск з боку США буде сприйматися як зазіхання на суверенітет Індії й точно не зміцнить двосторонні відносини. Таким чином, Трамп ризикує послабити позиції США в реалізації головної зовнішньополітичної мети — стримування Китаю.

Роль Росії у зовнішній політиці США останнього десятиліття не поступається значенню Індії. Вашингтон, перебуваючи в протистоянні з Китаєм, прагне як мінімум досягти нейтральної позиції Москви, а в ідеалі — схилити її на свій бік. Це так званий «розворот Кіссінджера 2.0», який відображено в документі Heritage Foundation “Mandate for Leadership 2025“.

У США є підстави розраховувати хоча б на нейтралітет Путіна. Російська зовнішня політика традиційно будується на ідеї, що Москва є незалежним центром сили у «мультиполярному світі», а не союзником чи молодшим партнером Пекіна. Дійсно, Росія й Китай зблизилися, але цей процес відбувався переважно на тлі спільного антиамериканізму та після реакції Заходу на вторгнення РФ в Україну у 2022 році.
Відносини між двома країнами радше можна описати як ситуативне партнерство, ніж як повноцінний стратегічний союз. Показовим є приклад із російськими авіадвигунами АЛ-31Ф. Китай закупав їх і отримав ліцензію ще в 1990-х роках, а до 2015 року розробив власний, більш досконалий WS-10B. Після подій 2014 року Росія, зіткнувшись із санкційними обмеженнями в оборонній сфері, розраховувала на отримання модифікації та прагнула поглибити технологічну співпрацю з Пекіном, однак досі не отримала позитивної відповіді.

Ба більше, попри офіційні заяви про «вічну дружбу», між Росією і Китаєм зберігаються серйозні конфлікти інтересів — в Арктиці, на Далекому Сході та в Центральній Азії. Однак запровадження 500% тарифів буде сприйматися як зазіхання на суверенітет. Росія навряд чи в таких умовах буде готова обговорювати завершення бойових дій в Україні, особливо враховуючи, що вона володіє стратегічною перевагою. Реакцією на запровадження тарифів стане ще більше зближення РФ і Китаю в межах антиамериканізму, що також послабить позиції Вашингтону у стримуванні Пекіна.

Китай однозначно не прийме ідею запровадження 500%-го тарифу на всі товари. Достатньо згадати період квітня — травня 2025 року, коли Пекін відповів дзеркальними методами: 125% тариф на американську сільгосппродукцію, автомобілі та напівпровідники після нових тарифних погроз із боку Вашингтону. 11 травня було оголошено «тарифне перемир’я», яке діє до 8 липня і буде скасовано, якщо сторони не досягнуть нових домовленостей. Таким чином, Китай і США можуть повернутися до тарифного протистояння по окремих групах товарів (145% — США, 125% — Китай), але запровадження 500% на ВСІ товари залишається на межі фантастики.

Проте навіть якщо це все ж станеться (враховуючи фактор Трампа), повна відмова Китаю від російської нафти є малоймовірною. Пекін вибудував стратегію диверсифікації енергопостачання і здатен використовувати складні схеми обходу санкцій. Подібна ситуація спостерігалася після запровадження санкцій Трампом проти Ірану у 2018 році, коли Китай продовжив (і продовжує) закупівлі іранської нафти, попри погрози вторинних санкцій. За аналогією імпорт російської нафти може лише перейти у більш приховані або «відкладені» канали, але не припиниться повністю. До того ж залишається технічний аспект: за якими критеріями визначатимуть зв’язок Китаю з «тіньовими» постачаннями з РФ.

Важливим аспектом залишається й дипломатична складова. Пекін очікує проведення двостороннього китайсько-американського саміту, на якому Трамп розраховує укласти нову торговельну угоду. Однак у разі запровадження 500% тарифів угода не просто зірветься— саме проведення саміту опиниться під загрозою. Тобто такий крок не лише не наблизить США до мети тиску на Москву, а й призведе до різкого погіршення американо-китайських відносин, знову таки підриваючи позиції Вашингтону в стратегічно важливому регіоні Південно-Східної Азії.

Економічний і внутрішньополітичний аспект. Як я вже зазначав вище, досягнення зовнішньополітичних результатів шляхом запровадження 500% тарифу, м’яко кажучи, не гарантоване. Проте економічні наслідки для американських громадян будуть однозначними і гарантованими.

Індія і Китай є найбільшими торговими партнерами США, і запровадження 500% тарифів призвело б до різкого зростання цін на товари масового споживання, електроніку, текстиль та автомобілі всередині США. Це миттєво вдарило б по американських споживачах через зростання цін на бензин і повсякденні товари, викликало б хвилю невдоволення і зниження рейтингів влади.

Більше того, згідно прогнозу нафтового ринку на 2025 рік, очікується, що у разі «геополітичної нестабільності» ціна на нафту (Brent) може підскочити до $85–$90. Проте така модель не враховує масштаб «нестабільності», тому $90 — не межа. Для громадян США це миттєво відобразиться на цінах на бензин, а в американській культурі це один із найважливіших символів і критеріїв оцінки успішності влади! Наприклад, середня ціна бензину влітку 2022 року перевищила $5 за галон, і опитування AAA раніше показувало, що у 75% американців зміна ціни викликає зміни у способі життя. За даними Gallup, 63% американців повідомили про фінансові труднощі через зростання цін. При цьому дослідження Stanford і FT фіксує, що 10% зростання ціни на бензин призводить до зниження президентського рейтингу приблизно на 0,6–1%. Саме з цієї причини влітку 2022 року рівень схвалення Байдена впав з 53% до 38%.

Восени 2026 року очікуються вибори до Конгресу, а зазвичай передвиборча кампанія стартує приблизно за рік до цього. І з яким результатом республіканська партія ввійде в цю кампанію? Зовнішньополітичний трек, який будувався десятиліттями, якщо не катастрофічний, то щонайменше чітко розвертається в ту сторону. Швидких результатів не гарантовано, зате наслідки для громадян США будуть відчутні. У такому сценарії демократи з високою ймовірністю здобудуть більшість у Конгресі, а частина республіканських політиків публічно дистанціюватиметься від Трампа, щоб зберегти свій електорат.

Чого ж усе-таки можна очікувати?

Дональд Трамп усе ще особисто «не вписався» за цей законопроєкт — документ поки перебуває лише в Сенаті. Станом на 4.07.2025 це радше виглядає як інструмент тиску на РФ, щоб змусити її пом’якшити вимоги щодо врегулювання війни в Україні. У політичній системі США існує низка юридичних процедур, які треба пройти, перш ніж законопроєкт стане законом, і це займає час.

З 8 липня припиняється дія «тарифного перемир’я» між США та Китаєм. Наразі публічних анонсів щодо прогрессу в досягненні угоди не було озвучено, країна йде на святкування Дня незалежності, тому різких проривів очікувати не варто. Найімовірніше, нас чекає нове тарифне загострення, мета якого — домогтися укладення торговельної угоди США–Китай (можливо, на двосторонньому саміті, якщо він відбудеться).

Якщо Трамп усе-таки вирішить публічно підтримати ідею 500% тарифу, він зможе, оминаючи Конгрес, накласти його на специфічні групи товарів, щоб мінімізувати удар по гаманцю американців. Наприклад: високотехнологічне обладнання, напівпровідники, промислові верстати, обладнання для сонячних панелей, деякі акумулятори та компоненти електроніки, а також предмети розкоші — ювелірні вироби, дизайнерські меблі, преміум-кераміка, преміум-одяг. Проте у такому сценарії ці тарифи доведеться скасувати, щойно почне вимальовуватись контур торгової угоди. Тобто політична рамка тиску на Росію (як мінімум через цей метод) завершиться, а Трамп спробує «зберегти обличчя» за аналогією з атакою B-2 на іранські ядерні об’єкти.

Якщо розмірковувати про Індію, то формально тарифне перемир’я з нею також завершується 8 липня. Проте Нью-Делі, на відміну від Пекіна, обрав іншу стратегію: не відповідати дзеркально, а одразу піти на переговори щодо нової угоди. Очікується, що результат буде досягнутий восени 2025 року. Тому запровадження 500% на всі товари виглядало б як постріл собі в ногу. Можна також очікувати введення тарифів на окремі специфічні товари, але лінія тиску на Росію також завершиться з наближенням угоди Індія–США.

Якщо ж Трамп обере економічний тиск через Конгрес, то після процедури погодження в обох палатах документ відправлять на підпис президенту. До цього моменту вже буде зрозуміло, який саме тариф і на які товари він поширюватиметься. Від Трампа варто очікувати його фірмове:
«Я отримав законопроєкт від Конгресу, я ще думаю над ним. Своє рішення я оголошу протягом 2–3 тижнів. Владимир, ти чуєш? Я все ще в роздумах, підписувати чи ні. Це буде катастрофічний удар по Росії та її майбутньому. Ця війна, яка б не почалася, якби я був президентом, має закінчитися!»