У ніч з 23 на 24 червня 2025 року Дональд Трамп оголосив про режим припинення вогню між Іраном та Ізраїлем. Кожна зі сторін конфлікту вже встигла оголосити про свою перемогу. Але чи так це насправді?
Якщо ми повернемося на кілька місяців назад, то воєнній операції США та Ізраїлю передували 5 раундів переговорів з Іраном щодо його ядерної програми. На них Вашингтон спершу зайняв жорстку лінію, висунувши вимогу повної відмови від збагачення урану. Для Тегерану це стало червоною лінією, оскільки функціонування його атомної енергетики безпосередньо залежить від збагаченого урану (3.67% збагачення необхідно для виробництва енергії «мирного атому», для ядерної зброї — 90%). Тобто відмова від урану означає ліквідацію ядерної програми. На початку травня позиція США пом’якшилася — держсекретар Рубіо публічно заявив, що програма може працювати на імпорті 3.67% збагаченого урану (з високою ймовірністю саме для цього Трампу потрібен Путін). Але така пропозиція також не зрушила червоні лінії Тегерану, наслідком чого стала воєнна ескалація.
Досягти мети США можуть 2 способами:
а) угода щодо відмови від збагачення, імпорт із 3-ї країни та встановлення постійного контролю (МАГАТЕ)
б) фізичне захоплення контролю над ядерними об’єктами Ірану = десантно-наземна операція
13 червня Ізраїль атакував Іран, США приєдналися до них лише 22 червня. Ці 9 днів всередині США точилася гостра дискусія щодо того, чи варто Трампу втягуватися. Значна частина прихильників MAGA була проти цього, аргументуючи тим, що президент порушує свої передвиборчі обіцянки, розпалюючи нову війну. Паралельно США стягнули 3 авіаносні групи в регіон.
Дональд Трамп все ж вступив у бойові дії, але обмежився лише одним авіаударом, проте заявив про ПОВНУ ліквідацію об’єктів збагачення урану. Ця інформація з високою ймовірністю не відповідає дійсності, оскільки технічно одного авіаудару недостатньо, щоб ПОВНІСТЮ його знищити. Завдати пошкоджень? Так. Відстрочити появу ядерної зброї — частково так (Іран заздалегідь вивіз запаси збагаченого урану). Повністю знищити об’єкт — ні. Парадоксально, але через кілька годин після виступу Трампа віце-президент Венс зазначив, що йдеться про значні пошкодження, але не гарантовану ліквідацію.
Виходячи з цього, можемо зафіксувати, що станом на 25.06.2025 обраний Трампом воєнний спосіб досягнення мети не спрацював, хоча технічно армія США здатна вирішити це питання. Однак цього не сталося з огляду на політичний контекст (як внутрішній, так і зовнішній). Втягнути США ще в один затяжний конфлікт на Близькому Сході стало б повторенням афгано-іракського сценарію, що означає втратити електорат перед виборами до Конгресу 2026 року.
Оскільки режим припинення вогню не зачіпає ядерну програму Ірану, в найближчому майбутньому нас чекає ще один/декілька раундів переговорів. Цикл з воєнною ескалацією може повторюватися, але мені здається, що Ізраїль і США прорахувалися щодо ракетного потенціалу Ірану у відповідь, і це стало одним із факторів, чому довелося погодитися на припинення вогню, не досягнувши головної мети.
У сценарії переговорної рамки, в якій Ірану дозволять збагачувати уран до 3.67% (це передбачалося угодою 2015 року, з якої Трамп вийшов у свою першу каденцію), «дванадцятиденна війна» буде сприйматися конкурентами США (Китаєм та РФ в першу чергу) як слабкість. Чому так? Дональд Трамп продемонстрував, що володіє силою, але не здатен повноцінно її застосувати задля досягнення своєї мети:
«Той, хто демонструє силу, але не вміє її застосувати, швидко втрачає повагу і владу». Макіавеллі «Герцог»
Однак така оцінка буде в третіх країн, які готові втягуватися в протистояння зі США на проксі-рівні, але сторона конфлікту, яка буде прямо воювати зі США, навряд чи захоче стати ареною геополітичних розбірок великих держав. Цей фактор відіграв не останню роль у тому, чому Іран також пішов на деескалацію.
У найближчому майбутньому варто очікувати відновлення переговорного треку США—Іран, після завершення якого будемо підбивати остаточні підсумки «Дванадцятиденної війни».
