Український інститут майбутнього -

Події та тренди в РФ за 15.10 – 21.10

Висновки:

Створення «координаційної ради для забезпечення війни» на чолі з М.Мішустіним може свідчити про недовіру з боку російського президента до Міністерства оборони та Генерального штабу, які, на думку В.Путіна, несуть відповідальність за воєнні провали в Україні. Покладання на С.Собяніна функції координувати губернаторів створює конкуренцію з С.Кирієнком додає напруги і хаосу в роботу адміністративного апарату. Водночас, М.Мішустін та С.Собянін втрачають відносно нейтральний статус «партії мовчання» та отримують свою долю відповідальності за ведення війни проти України.
До 2023 РФ не зможе покрити дефіцит напівпровідникової продукції ні в цивільній ні у військовій сфері. Це позначається на можливостях виробництва складної техніки. Якщо ситуація не зміниться, Росія може потрапити в залежність від китайської елементної бази. Перехід на неї унеможливить власні розробки через їхню незатребуваність.
Росія конструює нову загальнонаціональну «скріпу» – гомофобію. 20 жовтня до Держдуми Росії внесли пакет законопроектів про заборону «пропагування нетрадиційних сексуальних стосунків». Заборону пропонується поширити на висловлювання в офлайні та публікації у ЗМІ, інтернеті, соцмережах, а також на продукцію в онлайн-кінотеатрах. Формально йдеться про розширення правозастосування чинного з 2013 року закону про заборону такої «пропаганди» серед неповнолітніх, фактично – про покарання за будь-які згадки про ЛГБТ-людей поза науковим контекстом. Гомофобія – питома ознака авторитарних і тоталітарних режимів, і посилюючи її градус в суспільстві, Кремль досягає одразу двох цілей – створює нову скріпу всередині країни та підкріплює свої претензії на лідерство у «традиціоналістському» світі.

Реалізувати режим воєнного стану в Росії доручили цивільному уряду

19 жовтня В.Путін підписав указ №756 про запровадження воєнного стану в окремих регіонах Російської Федерації. Згідно тесту документу, на окупованих українських територіях Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей російська влада оголошує режим воєнного стану. У окупованих Криму та Севастополі, а також у прикордонних з Україною областях – Білгородській, Брянській, Воронежській, Курській, Ростовській областях та у Краснодарському краї – запроваджується режим «середнього рівня реагування». Деякі інші регіони віднесені до зони «підвищеної готовності». Більшість території РФ віднесена до зони «базової готовності».

Також В.Путін за підсумками засідання Ради Безпеки доручив прем’єр-міністру М.Мішустіну створити «координаційну раду при уряді для забезпечення потреб спеціальної воєнної операції». Для координації діяльності губернаторів буде створена структура під керівництвом мера Москви С.Собяніна.

Указ №757 передбачає створення в кожному суб’єкті федерації оперативного штабу на чолі з губернатором, якому мають бути підпорядковані представники Міноборони, Росгвардії, МВС, МНС та муніципалітетів.

Оцінки та прогнози:

Класична схема режиму воєнного стану передбачає передачу повноважень від цивільних органів влади до військових адміністрацій та до армійської вертикалі. В Росії ухвалили протилежне рішення. Це може свідчити про недовіру з боку російського президента до Міністерства оборони та Генерального штабу, які, на думку В.Путіна, несуть відповідальність за воєнні провали в Україні. Також на сьогодні відмовилися від запровадження режиму «контртерористичної операції», який має законодавче забезпечення і при якому гловна роль передається Федеральній Службі Безпеки. У конкуренції між «чекістами» та військовими В.Путін доручив займатися війною цивільним.
М.Мішустні та С.Собянін під час війни намагалися утримуватися від активних дій на її підтримку, і представляли так звану «партію мовчання». Призначення їх відповідальними за забезпечення воєнних дій повинно закрити їм можливість підтримувати свій відсторонений статус. Водночас, таке посилення С.Собяніна створює потенційний конфлікт і конкуренцію із С.Кирієнком, який від імені Кремля займається останні кілька місяців питанням анексії окупованих територій та взагалі, відповідає у Адміністрації Президента за роботу з регіонами.
У Росії активно ідуть дискусії про можливий транзит президентської влади та потенційних наступників В.Путіна. Спроба анексії окупованих територій провалюється: її не визнала майже жодна країна світу, а українська армія активно звільняє захоплені території. Створити хоча би відносно життєздатні окупаційні адміністрації не вдалося, залучені колаборанти не мають ніякого авторитету і підтримки населення. У зв’язку з цим політична вага С.Кирієнка падає, а на цьому фоні М.Мішустін отримує більше підтримки від російських еліт. Призначення його відповідальним за забезпечення війни дехто розглядає як сигнал у боротьбі за президентське крісло. Водночас, можна прогнозувати посилення політичних інтриг з боку ображених на таке рішення військових та спецслужб.
Поділ території Російської Федерації на чотири зони з різним ступенем готовності до бойових дій дозволяє в майбутньому оперативно ухвалювати рішення про зміну статусу будь-якого суб’єкта і проведення повної мобілізації населення у цьому регіоні.
Україна не визнає жодні рішення окупантів щодо своїх суверенних територій. Водночас, ухвалення даних указів створює ризики мобілізації до російської армії українських громадян, які залишилися на окупованих територіях. Російська пропаганда вірогідно буде використовувати ці факти для просування наративу про «поновлення громадянської війни», хоча подібні заяви не будуть сприйняті за межами Російської Федерації.

Дефіцит, несправність, старі технології: Росія та «проблема чіпів»

Російська економіка відчуває дефіцит напівпровідникової продукції. Спроби вирішення проблеми, зроблені навесні 2022 року, не дали швидкого результату. На цьому фоні з ряду напрямків застосовуються дуже химерні рішення.

Події та аналіз

Росія продовжує відчувати дефіцит чіпів та виробничих потужностей. Перші спроби компенсувати західні поставки було здійснено ще на початку 2022 року зверненням до Китаю. Проте КНР (зокрема приватні виробники) за цей час так і не уклали контрактів на виробництво чіпів для російських замовників.

Натомість частина китайських компаній (насамперед державних) пропонують російським партнерам (за винятком ВПК) переходити на їхню технологічну базу. Так, наприклад, Сбербанк, не вирішивши питання постачання процесорів (Ельбрус, Байкал) та обладнання для своїх дата-центрів, ще в середині вересня укладає контракти з китайською Huawei.

Російська влада намагається вирішити проблему через паралельний імпорт, ведучи переговори з виробниками техніки про створення ланцюжків посередників. Як, наприклад, із компанією Cisco, яка може повернутися на ринок.

Другий напрямок — субсидії власним виробникам та пошук партнерів на території колишнього СРСР. Зокрема велися переговори з Білоруссю та Казахстаном щодо створення (масштабування) виробничих потужностей. На що Кремль був готовий виділяти гроші. Судячи з непрямих ознак, є домовленість із білоруським ВАТ «Пеленг» (виробництво військових компонентів та напівпровідників), Інтегралом, на яких розпочато набір персоналу, а на Пелензі — будівництво нових корпусів. Примітно, що недержавна компанія Планар (здатна виробляти процесори за 13-мікронною технологією та фотошаблони для їхнього виробництва) не бере участі в програмі.

Третій напрямок, з яким намагається працювати російська влада — використання досить старих, але працездатних технологій. Зокрема, в РФ завершено модернізацію та розпочато випуск цивільної станції тропосферного зв’язку Гроза 1.5. Це дозволяє забезпечувати цифровий канал до 155 Мб/с в умовах відсутності супутникового інтернету.

Є й екстравагантні механізми. Наприклад, група “М.Відео-Ельдорадо” запустила службу “таксі” для прийому на утилізацію старої техніки. Використання б.в. компонентів дозволить, на думку авторів ідеї, частково вирішити питання з комплектуючими для ремонту та обслуговування нових проданих зразків.

Однак усі перелічені підходи не вирішують проблеми нестачі чіпів «тут і зараз». Нові виробничі потужності можуть запрацювати не раніше кінця весни 2023 року. А паралельний імпорт призвів до зростання несправностей в імпортних постачаннях. Так, частка несправних комплектуючих, які отримують російські виробники, зросла з 2 до 40%. Це створює серйозні виклики у розвиттку галузі.

Проблеми розвитку визнають так само і в Роскосмосі. Глава відомства Юрій Борисов визнає відставання від конкурентів у виробництві супутників і пропонує налагодити їхнє «конвеєрне виробництво» з темпами «один супутник на день». Це поки що виглядає як заявка на бюджетне фінансування, а не реальні плани. Тим більше, що сам Борисов визнає повний «зрив планів виробництва» навіть у «довоєнному» 2021 році.

Таким чином, можна констатувати, що плани російського уряду щодо швидкої заміни обсягів імпорту напівпровідників, що випадають, виявилися зірваними:

• Паралельний імпорт не вирішив проблему, а лише збільшив ціни та обсяги несправності, що виявляються виробниками російської техніки.

• Спроби знайти виробничі потужності в Китаї, як і раніше, безуспішні;

• Плани організувати виробництво в країнах колишнього СРСР успішні лише частково — компанії, які так чи інакше ведуть бізнес з китайськими та турецькими партнерами, відмовляються від співпраці. Компанії, що спеціалізуються на військовій техніці, готові до обмеженої співпраці в обмін на інвестиції у виробничу базу. Тобто за схемою «спочатку збудуємо цех, потім пропонуватимемо». Реальні обсяги постачання можливі не раніше 2023 року. І вони не зможуть покрити весь перелік (і обсяги) потрібної продукції;

• Власне російські виробники не змогли вирішити проблему зі збільшенням виробництва через обмеження доступу до технологічного обладнання.

• Використання б.в. техніки як джерела елементної бази не вирішує проблеми в комплексі через неналагоджену систему збору (тільки починає з’являтись) та можливі проблеми з працездатністю компонентів.

У той же час, Китай активно пропонує свої готові рішення на цивільний ринок. Тобто намагається перевести зокрема стратегічні інформаційні потужності (дата центри, електронні платіжні системи) на свою технологічну базу. Причому базу державної компанії Huawei, яку звинувачували у тісній співпраці з військовим комплексом КНР.

Росія конструює нову загальнонаціональну «скріпу» – гомофобію

20 жовтня до Держдуми Росії внесли пакет законопроектів про заборону «пропагування нетрадиційних сексуальних стосунків». Заборону пропонується поширити на висловлювання в офлайні та публікації у ЗМІ, інтернеті, соцмережах, а також на продукцію в онлайн-кінотеатрах За повідомленням голови комітету з інформаційної політики Олександра Хінштейна, законопроекти Дума може розглянути у першому читанні вже 27 жовтня.

17 жовтня в Думі вже відбулися громадські слухання нового законопроекту про «заборону нетрадиційних стосунків». ВВС зробила огляд головних тез слухань. Спікер Держдуми В’ячеслав Володін заявив, що за останні 10 років в Росії стало вдвічі більше громадян, які стикалися із пропагандою «нетрадиційних сексуальних стосунків». Автор законопроекту Хінштейн наголосив, що боротьба із «нетрадиційними стосунками» – це найважливіша тема для Росії, яка не відступила на другий план, а навіть посилилася із початком «спецоперації» в Україні. Зі схожими заявами про неприпустимість гомосексуалізму, трансгендерності та педофілії виступили ще з півтора десятка промовців. Жодної альтернативної точки зору не прозвучало. «Загалом усі виступаючі, – підсумовує ВВС, – особливо представники громадськості, говорили про те, що необхідно запровадити жорсткіші покарання за ЛГБТ-пропаганду, або пропонували свої заходи із захисту «традицій», згадуючи ту саму «священну війну» із Заходом». Законопроект, який прийме Держдума, дорівнюватиме великій військовій перемозі, заявив відомий ультраконсервативний священик Андрій Ткачов.

Формально в Росії не заборонені гомосексуальні стосунки – декриміналізація відбулася ще 1993 року. Тим не менше, російське суспільство є в цілому ворожим до представників ЛГБТ: ще до ухвалення гомофонних законів понад чверть з них стикалася з фізичним насиллям через свою орієнтацію, і понад третина – із психологічним. В окремих регіонах, як-от Чечні, відкритим геям загрожує смерть.

Вперше законопроект про заборону «пропаганди гомосексуалізму» був зареєстрований ще 2003 року, однак провалився. Але 30 червня 2013 року дещо вужчий закон про «заборону пропаганди» серед неповнолітніх набув чинності. У більш ніж десяти суб’єктах РФ до появи федерального закону діяли схожі адміністративні заборони. За «пропаганду» накладається штраф до 1 млн рублів, арешт до 15 діб чи призупинення діяльності до 90 діб. Однак головний ефект спричинили не державні репресії, а самоцензура ЛГБТ-активістів та відчуження в громадському середовищі. Ухвалення нової версії закону, як очікується, призведе до повного зникнення будь-яких згадок про ЛГБТ-людей поза науковими роботами.

Активним промотором заборон є особисто Володимир Путін. Ще 2013 року він розповідав, як у «євроатлантичних країнах заперечуються моральні засади та традиційна ідентичність, проводиться політика, яка ставить на один рівень багатодітну сім’ю та одностатеве партнерство, віру в Бога та віру в Сатану». А 2014-го підкреслював, що, на відміну від «пропаганди», самі «нетрадиційні відносини» в Росії «не заборонені» – і відкидав звинувачення міжнародних правозахисних організацій у дискримінації. З нагоди ж анексії чотирьох українських областей Путін запитав аудиторію: «Хіба ми хочемо, щоб у нас у Росії був родитель №1, №2, геть збожеволіли, чи що? Хіба ми хочемо, щоб нашим дітям втовкмачували, що є якісь гендери, крім статі? Хіба ми хочемо, щоб у наших школах втовкмачували збочення, які ведуть до деградації та вимирання?».

Історія державної дискримінації ЛГБТ в Росії сягає петровських часів, переслідування посилилися у ніколаєвську добу, але в цілому імперія не надто виділялася з-поміж інших європейських країн з подібним досвідом. На початку ХХ століття весь світ вступив у період лібералізації (хоча навіть у Британії цей процес затягнувся до 60-х), а радянська Росія за ступенем сексуальної свободи знаходилася на чільному місці. Однак уже 1933 року гомосексуалізм в Союзі став переслідуваним. Відтоді західні демократії поступово зживали історичну спадщину гомофобії, натомість світські авторитарні й тоталітарні режими, а також нові теократії лише посилювали боротьбу із одностатевим сексом (переважно чоловічим). Третій Райх та СРСР законодавчо карали «нетрадиційні стосунки» ув’язненням – 15 (разом з насильно «вилікуваними» – 50) і 60 тисяч відповідно – не рахуючи дискримінації підозрюваних. У фашистській Італії та франкістській Іспанії геїв і трансгендерів депортували у віддалені місця чи піддавали насильному лікуванню, хоча й «звичайні» арешти теж практикувалися, – але кількість жертв була на порядок меншою. Гамбія, Зімбавбе, Куба і Уганда відзначилися переслідуванням ЛГБТ, а після ісламської революції в Ірані чоловічий секс із чоловіками карають смертю (хоча дозволяють транспереходи), чого не було за шахів. В Китаї дискримінація має радше неформальний характер. У підсумку, прямий зв’язок між державною гомофобією та авторитарним режимом можна вважати встановленим: геї підривають, по-перше, традиційний маскулінний образ «правильного» чоловіка (і диктатора як його уособлення), а по-друге – орієнтованої на народження дітей «правильної» патріархальної сім’ї. І оскільки для тиранії життєво необхідні внутрішні вороги, ЛГБТ якнайкраще підходять на цю роль. Позаяк загальновизнано, що Росія стрімко рухається у бік тоталітаризму, гомофобія в ній має посилюватися.

Росія вже зробила заявку на лідерство у «традиціоналістському» світі, який протистоїть «лібералізованому» світу на чолі із США. Оголошуючи про захист «традиційних цінностей» як про глобальну мету, Кремль розраховує на прихильність антизахідно налаштованих країн: Китаю, Ірану, КНДР тощо. Те, чого не можна досягти за рахунок пропаганди «русского міра», Москва спробує добитися пропагандою традиціоналізму. А оскільки гомофобія є старим випробуваним (а трансфобія – новим перспективним) складовим такого дискурсу, слід розраховувати на подальший розвиток спостереженої тенденції. У найближчій перспективі – це повна заборона будь-яких згадок про гомосексуалізм, а в дальшій не виключене покарання і за сам факт «нетрадиційних стосунків». Крім того, слід очікувати не лише зближення Росії із «гомофобними режимами», але й спроби порозумітися на цьому ґрунті із ультраконсерваторами в країнах Європи та США.

UIF

Команда UIF

Адміністрація